Наталія Ярославівна Матолінець - Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець

— Самотня, молода дівчина-мандрівниця, — відкарбувала маестра, — це підозріло і без того, що тобі нема куди йти. Ще ж війна!

— Війна на півдні.

— Війна всюди. Страшною помилкою буде вважати, ніби вона горить лише там, де стикаються чаротворці та гвардії. Вона вплітається повсюдно, руйнуючи довіру, загострюючи підозри, муштруючи небезпеки й страхи. Війна оселяється всередині, коли ти бодай раз зануришся в неї, і не покидає більше ніколи.

— Я однаково поїду, маестро Генріено. Якщо хтось і прискіпається, то скажу, що мандрувала зі слугою, котра сконала від синьки. А мандрівку високорідної не перепинить ніхто. У столиці мені все знайоме. Я знайду, де зупинитись, і…

— Припини жебоніти, — обірвала її Жарракова матір. — Їдь одразу до Престів. Прямо туди. Тебе не відмовляться прийняти, коли назвеш моє ім’я. Я напишу їм сьогодні ж… Дитя, ти ж не чкурнеш на південь? Там таки війна. Це не жарти.

Канре осміхнулася.

— Війна всюди, маестро Генріено.

Жарракові ніяк не вдавалося зрозуміти, звідки у ворога така армія. У Франі він тільки й чув про те, що лірці свавільні та жорстокі, проте бідні, що їхні війська не протримаються на передовій і місяця. Що їх зітруть, зметуть, винищать. Що вони не здатні ні на що. Що чаротворці лірські крадуть артефакти у своїх суперників, коли ті ще дихають. Що їхні алхіміки підмішують до запалювального порошку пісок з узбережжя і продають задорого.

Проте всі ці чутки розбилися об реальність.

Лірці встигли блискуче взяти форт Блакитної Свічки, поки франські щити святкували Зимову Фортуну. Тоді Алессант Архес повідомив, що розриває Зимовий договір. І поки ніхто не оговтався, південь пішов в атаку, мовби його підстьогували шквальні вітри з узбережжя. Вони забули про перемовини і про чаротворчі дуелі, забули про ввічливість і про ті закони, які регламентували конфлікти й убезпечували який-не-який спокій.

Велика й могутня армія Франу на чолі з великими й могутніми чаротворцями, які поспішно з’їжджалися на південь, щоб дати відсіч, опинилася затиснута горами й морем. І не могла відтіснити лірців чи зайти з будь-якого боку, бо скелі та перевали, гірські дороги й урвиська не давали їй розгорнутися.

Його Величність Сонцесяйний король, котрий спершу наказував за будь-яку ціну стримати рух лірців уперед, після несподіваних втрат милостиво погодився, що найкраще відступити й зустріти ворога біля Нансіна.

— Вони одуріли, — бурмотів Естіенн, бинтуючи руки, сині від яскравого порошку, котрий він повсякчас засипав у свій артефакт. — Одуріли! Чуєш: піди, Мерселлі, та зціли нам з десяток поранених.

— Ти цілитель, — відказав Жаррак втомлено.

— Я чаротворець! Воїн! Мені вже ця рутина осточортіла. «Піди зціли, Мерселлі», — перекривив він прохачів. — Ось буду вкладати все в зцілення, а коли на нас нападуть, то що?

— На нас не нападуть, — заперечив Жаррак.

І вкотре помилився.

Невдовзі він забув, коли спав удосталь. Руки швидко вкрилися дрібними ранами — коли треба було серед ночі швидко засипати порошки в артефакт, Жаррак часом не встигав відшукати рукавички, тому обдирав шкіру, силкуючись відкрити сегменти, котрі затерпали на морозі. Він лаявся і змащував їх вчасно, але наступного разу шкіра знову сповзала з пальців, а часу не було, часу не було…

Чаротворець лише одного разу зустрівся з батьком. Повідомив про свій приїзд і, не ховаючись від розгніваного погляду Людовіка Преста, підтвердив, що прокляв себе сам, хоч батько і без того вловив би все в його аурі.

— Жарраку Етелю, якщо хочеш вижити й побачити свою коханку, — з натиском на кожному слові мовив королівський чаротворець, — то мусиш зняти з себе прокляття. Керамічне серце не толерує жартів та легковажності.

— Серце ще не має на мене помітного впливу. Та воно вбиває Канре щодня, — відрізав Жаррак. — Тож я хочу розділити з нею цю ношу.

— Вона — не чаротворець! Вона — не на війні! — Глава Престів спалахнув так передбачувано й швидко, що юнак устиг виставити свій артефакт супроти батькового і відбив атаку. — Згинь з-перед моїх очей, — відповів Людовік Прест, зі здивуванням стираючи криваву доріжку з чола — черкнуло. — Іди. Я не буду з тобою бавитися. Хочеш вмирати — вмирай. І вона вмре. Через твою дурість.

— Я вже йду, батьку. — Жаррак склав артефакт і завів руки на спину, як солдат перед вищим за рангом. — Проте маю попередити вас: остерігайтеся синюшної міттги всіма можливими методами. В Альтесштадті я продовжив своє розслідування щодо лалацького порошку. Скоріше за все, це зілля дає чаротворцям уразливість до хвороби. А ви приймали його.

— Тоді я радше помру від синьки, аніж дивитимусь на те, як мене соромить власний син, — відказав королівський чаротворець, мовби геть не сприйняв попередження всерйоз.

Та не було вже часу щось доводити. Лірці взяли Свічку і просунулися значно далі — Жаррак важко сприйняв цю новину, бо форт був його першою і поки що єдиною перемогою. Їх разом з Естіенном Мерселлі розподілили до чаротворчого загону під керівництвом верховного д’Олена. Есті буркотів, що це зробили, бо д’Олен не перейматиметься за долю дітей своїх суперників, але Жарракові від серця відлягло, коли він дізнався, що не муситиме перебувати під керівництвом батька й повсякденно вислуховувати погрози чи накази зняти своє прокляття часоспалення. Він розумів, що дурницю вчинив, що з серцем легковажити не варт, — але все чекав відповіді од батька і не рушив серця. Примітив, що дрібку більше втомлювався після важких атак, проте нічим іншим прокляття себе не проявляло. А втома — вона могла приходити й від постійної холоднечі, нестачі сну чи котроїсь менш фатальної причини. Жаррак часом наодинці перевіряв його стан, хоча зовні прокляття нічим не змінювало вигляду, й тут не було Канре, щоб оживляти «золоту годину». Юнак помирати не планував, та все одно його пробирали дрижаки від думки, що все-всеньке життя припнуте до такої дрібниці, такої з вигляду гарної прикраси.

Щоразу викликаючи серце проявити себе, чаротворець слідкував за ним як заворожений і так одного разу ледь не потрапив на очі Есті Мерселлі, котрому було непереливки від постійних наказів зцілювати. А Естіеннові