Діна Ареєва - Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва

Шведов. Він, виявляється, теж із тієї трійці. Такий самий виродок, як мій батько. Вони всі троє виродки, відкупилися від Дар’ї, рятували свої дупи.

Шведов розповів Дар’ї, що батько не брав участі, тому що першим відрубився і проспав усю ніч. Вони вирішили його підставити, щоб мій дід допоміг їм відкупитися. Тому й говорив Маші там, на сходовій клітці, що ми з батьком їй ніхто. 

Тільки це не скасовує всього іншого, тому не хочеться ні бачити Шведова, ні говорити з ним. Але потім згадую, що він Маші рідний, і знехотя обертаюся.

— Ти був у батька? — запитує він, підходячи ближче. Киваю. — А в Маші?

Дивлюся в небо, потім на паркан. Піднімаю комір куртки і вище застібаю блискавку. Холодно.

— Ясно, — киває Шведов, — можна дізнатися, чому?

— Мені пора додому, — замість відповіді розвертаюся і прямую до «Красунчика». Шведов мене зупиняє.

— Зачекай, Нікіто. Вона просить тебе прийти. Маша хоче тебе бачити.

— Я не прийду, Сергію Дементійовичу. Чому, пояснювати не збираюся.

— А мені на фіг не потрібні твої пояснення, — міряє він мене незадоволеним поглядом. — Ти головне Маші поясни.

— Це вона вас попросила? — дивлюся спідлоба.

— Так, вона. І не раджу тобі говорити, що це не моя справа.

— Ваша, звісно, — погоджуюся, — напевно. Тільки ваші справи, як і ви, мені глибоко байдужі. Щодо Маші... Їй Дар’я одразу сказала, хто я і хто мій батько, я пам'ятаю, вона ледь свідомість не втратила, коли я назвав своє прізвище. Маша все знала. І теж мене обдурила. 

— А що вона мала тобі розповісти, цікаво? Що твій батько покидьок, її мати — жертва, а ти — її гаряче любимий загублений брат? Як ти собі це уявляєш? Ти взагалі в курсі, чому вони з того містечка поїхали, де Машка народилася і виросла? Їх там хейтити почали після того, як Зарічного п'яні утирки ножем штрикнули. Бабця Зарічна, сусіди — всі почали розганяти стару шнягу про те, що Дар’я доньку нагуляла. Наче за вікном не двадцять перше століття, а середньовіччя. Ось вони і втекли сюди, у столицю, а тут ти разом із Топольським. 

Така викладка звучить настільки крінжово, що я починаю сумніватися. Але все одно впираюся.

— Вона повинна була сказати хоча б мені. Я мав право знати.

— Та годі, ну дізнався ти зараз, і що? — глузливо перепитує Шведов. — Що змінилося? Тепер ти ніколи не станеш колишнім? Ти в нас така ніжна фіалка? 

Дуже хочеться його послати, але я стримуюся, а ось він не відстає.

— Ти так злишся на Дар’ю через те, що батько їй освідчився? — раптом запитує він. Психолог знайшовся... Роблю байдуже обличчя.

— Мені все одно.

— Так я тобі й повірив. Тільки даремно ти так. Я Андрія розумію, сам Дашці освідчився, — напевно, у мене очі як фари, бо він пояснює: — Насамперед заради доньки, звісно, але ти знаєш, якби вона погодилася...

У мені тліє і розгорається надія.

— То, може, вона краще за вас?..

І зразу ж випаровується.

— Ні, Нікіто, в них із твоїм батьком справді кохання. Хто я такий, щоб їй заважати?

— Вона ж лізе в нашу сім'ю, — виривається в мене мимоволі, — і їй ніде не щемить, що вона заважає.

— Сім'ю? — непідробно дивується Шведов. — У Андрія з Катькою хіба була сім'я? Чекай, то він не сказав тобі, що це вона всіх підставила, щоб Андрія на собі одружити?

І дивлячись на моє напружене обличчя повільно киває.

— Схоже, не сказав. Що ж, можу я тебе просвітити, якщо не заперечуєш. Твоя тітонька та ще сучка, хоч із нас з Ілюхою це ніякої відповідальності не знімає. І з батька твого, до речі, теж. Сідай у машину, — киває він, — холодно. Як там у вас кажуть, го?

Не відповідаю. Мені не холодно, навпаки. Так гаряче всередині, ніби окропом облили. Але зовнішній холод не рятує, внутрішній жар продовжує спалювати, тому я мовчки іду слідом за Шведовим.