Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

Джеймс говорив з такою рішучістю, що навіть сумніви щодо відданості Боббі відходили на другий план.

— Щоб зрозуміти, хто він насправді, вам потрібно знати лише одне: він наркокур'єр, а такі люди не мають жодних принципів, окрім любові до себе. Їхня лояльність варта стільки ж, скільки їхня свобода, а може, й менше. Тому ми завжди повинні бути на крок попереду і не давати йому жодного шансу нас підставити.

Джеймс зупинився, глянувши на Джейкоба та Алісу. Він усвідомлював, що ставки в цій грі надто високі, і найменша помилка може коштувати їм усього. Але його рішучість і готовність боротися до кінця вселяли надію, що вони зможуть дістатися до правди, навіть якщо доведеться йти найтемнішими шляхами.

Джеймс на мить замовк, занурившись у власні думки, поки його телефон не видав короткий сигнал про нове повідомлення. Він підняв смартфон, і його вираз одразу став серйозним і зосередженим, з тим особливим виглядом, коли кожне слово на екрані має величезне значення. Джеймс уважно читав, повністю поглинений текстом, який швидко змінював його настрій. Його обличчя то темніло, то ставало суворішим.

Дочитавши повідомлення, він опустив телефон і повернувся до Джейкоба та Аліси. Його очі стали ще більш серйозними, а на обличчі з'явилася тінь напруженості.

— Зараз я точно розповім вам, хто такий цей Боббі, — сказав він, продовжуючи дивитися на екран смартфона, ніби ще раз обмірковуючи те, що щойно дізнався. — Цей Боббі насправді не той, за кого себе видає. Його справжнє ім'я — Тоні Маркес, і він дійсно з Каліфорнії. Але барменом він ніколи не був і взагалі жодного дня не працював чесно. На його рахунку грабежі, погрози, бійки... типовий шлях кримінального елементу.

Джеймс зробив невелику паузу, спостерігаючи за реакцією Джейкоба та Аліси.

— Потім він приєднався до одного з місцевих наркокартелів. Працював з ними деякий час, але не все пішло за планом. Згодом у нього зникла велика партія наркотиків, і картель оголосив нагороду за його голову. Тоні тепер ховається, адже знає, що йому більше нікуди йти. Він не просто кур’єр — він людина, загнанана у безвихідь.

Джеймс зупинився, щоб перевести подих, а потім додав:

— Отже, якщо у вас були сумніви щодо нього, сподіваюся, я їх розвіяв. Боббі — це втікач, готовий на все, щоб вижити. І це робить його дуже небезпечним, навіть якщо зараз він грає роль інформатора.

— Зараз напишу йому на смартфон, який ми йому дали, перше повідомлення. Одночасно перевіримо, чи не викинув він його.

— Так… пишу: привіт, Тоні, твої друзі з Каліфорнії все ще шукають тебе. Хочеш, щоб вони тебе знайшли? Якщо ні, тоді слухай мене і залишишся цілим. Щодня ввечері ти будеш мені писати звіт про те, де був, що робив, що бачив. Зрозуміло? Чекаю на відповідь 15 хвилин, потім зв’яжуся з твоїми друзями.

Джеймс підняв погляд від смартфона і трохи усміхнувся, відправивши повідомлення.

— Побачимо, чи дійсно він тримає наш телефон. Якщо він вирішить викрутитися, я швидко знайду інший спосіб натиснути на нього. Це буде його найгірше рішення в житті.

Після короткої паузи Аліса нервово зітхнула і зауважила:

— Може, не варто так сильно тиснути на нього? Це ризиковано. Він і так у важкому становищі, а коли люди загнані в кут, вони можуть поводитися непередбачувано. Якщо ми будемо на нього надто тиснути, він може вчинити щось необдумане, навіть для самозахисту. Тоні не має особливих причин довіряти нам, окрім страху, але ж і страх може штовхнути його на необдумані кроки.

Джеймс замислився на мить, обмірковуючи слова Аліси.

— Я розумію твої переживання, Алісо. Але з такими, як Тоні, потрібно діяти рішуче, чітко встановлюючи межі і контролюючи їхні дії. Якщо він відчує слабкість, то неодмінно скористається цим. Це не просто шантаж, це дисципліна, яку він добре розуміє. У нього є вибір: або співпрацювати, або повернутися до старих проблем із Каліфорнії. І повір мені, його друзі знайдуть його швидше, ніж ми можемо уявити.

Джеймс глянув на годинник, чекаючи відповіді від Тоні, не випускаючи телефон з рук, готовий до будь-якої реакції. Повідомлення від Боббі прийшло через п’ять хвилин, і Джеймс одразу помітив, як текст відображає паніку і страх.

— "Отже, ви знаєте, хто я насправді… Це лише підтверджує, що мені немає куди подітися. Послухайте, я не підведу вас, обіцяю! Я зроблю все, що скажете, тільки не здавайте мене. Я не можу повернутися до Каліфорнії, там мене чекає смерть. Вони не залишать мене у спокої. Я візьму участь у всьому, що потрібно, просто дайте мені шанс. Я знаю, що накосячив, але тепер у мене немає вибору. Я буду слухняним, буду звітувати про кожен свій крок, як домовлялися. Прошу, не дайте їм мене знайти."

Джеймс уважно читав кожне слово, аналізуючи тон і зміст. Боббі явно боявся за своє життя, і цей страх став інструментом у руках Джеймса та його команди. Здавалося, Боббі повністю усвідомив своє становище і був готовий грати за правилами, аби залишитися в безпеці. Джеймс промовив ці слова з рішучістю в голосі, його очі горіли рідкісним вогнем, що поєднував у собі лють і безмежну відданість справі.

— "Все, він у нас в руках. Ми піймали одне з щупалець цього спрута. І тепер, думаю, у нас є реальний шанс зрубати цю прокляту секвою. Я колись поклявся захищати це місто, і не збираюся відступати. Мене не влаштовує те, що зараз коїться — цей морок, що пожирає все навколо, цей культ, який підминає під себе людей. Я не збираюся стояти осторонь і дивитися, як вони отруюють наше місто. Тож я хочу вас запитати… Чи ви зі мною?"