Делісія Леоні - Повстала з попелу, Делісія Леоні

Я почув спокійний стукіт каблучків. Це дівчисько звикло, щоб на неї всі чекали? Навіть анітрохи не поспішає!

Я обернувся до входу і завмер. У дверному отворі стояла висока, тендітна дівчина, з яскраво-рудим волоссям, зібраним шпильками в нехитру зачіску. Ніжно зелена сукня мала досить глибоке декольте, яке відкривало високі молоді груди. Широкий пояс із камінням підкреслював її тонку талію. Щось було в ній таке… самодостатнє. Вона жодного разу не глянула на мене, а пройшла до своїх батьків. Ні, вона не поводилася як маленька, розпещена дівчинка. Переді мною стояла дівчина, яка знала собі ціну, яка могла себе подати. Щось було в ній таке...

Вона про щось шепотіла з батьками, і я спостерігав за її жестами, за її мімікою. Невже цьому дівчиськові справді вісімнадцять?

Зрештою, вона перевела свій погляд на мене. Я хотів прочитати в ньому хоч щось, що видало б її ставлення до мене. Але її чи то сірі, чи то зелені очі були холодними, як крижинки. Їй би ще мою новонабуту силу на додачу, так і заморозила б мене одним поглядом.

— Ми починаємо? - спитав абат, чим вивів мене з моїх роздумів. Я кивнув і підійшов до невеликого саморобного вівтаря з чашею.

Поруч зі мною стояла і моя дружина. Я пам'ятаю її дитиною. І те, я миттю побачив її в саду, коли прийшов уперше в цей будинок. Того дня і сталося наше одруження. Я ніколи навіть не думав про те, як вона виросла та змінилася.

Абат почав читати молитву богам, розпалюючи у чаші невеликий вогонь для обряду. У маленькому полум'ї, що утворилося, щось вічно спалахувало різними відтінками, потріскувало, але я не звертав уваги на все, що відбувається навколо.

Я хотів лише одного: швидше закінчити все і забратися з цього будинку. Мені потрібно було підготуватися перед тим, як вирушити у світ Хаосу. Ще залишилося багато нагальних справ. Вся вистава, влаштована абатом, здавалася мені смішною і безглуздою. Я кинув швидкий погляд на свою «дружину», яка слухняно стояла поруч з гордо піднятою головою і з таким байдужим обличчям. Не я один бажаю швидше покінчити з цим.

— Піднесіть руки до чаші і повторюйте за мною слова молитви, — звернувся до нас старий абат.

Ми майже одночасно піднесли руки, і почали повторювати слова за Фавієм. Її голос був… таким твердим, впевненим, але досить ще ніжним та юним.

Ми промовили останні слова, вогонь у чаші спалахнув сильніше і миттєво згас. Я дивився на своє зап'ястя та на зап'ястя дівчини.

Наше шлюбне татуювання, у вигляді плетеного браслета, мало розколотися, показуючи, що наш шлюб розірваний. Але татуювання було на місці і жодної краплі не змінилося.

— В чому справа? – першим спитав я в абата.

Той уважно вивчив наші руки і відповів:

— Єдина поважна причина перед богами для розірвання шлюбу — відсутність фактичних шлюбних відносин.

— Правильно! Тому я й питаю: у чому річ? Наш шлюб не консумовано, - погане передчуття охоплювало мене. Ще цей проклятий холод усередині мене!

Абат глянув на мене з осудом. Якого Хаосу!

— Боги не сліпі, герцогу. Це Ви можете обдурити людей, але не їх. Ви витрачаєте мій час.

— Стоп, зачекайте! - зупинив я абата, який вже почав виходити з кімнати. – Може, ми щось зробили не так? Наш шлюб недійсний, і тільки з тієї причини, що я її вперше бачу.

— А ось боги так не гадають. Прошу пробачити мені, але в мене служба. На жаль, анулювати ваш шлюб боги вам не дозволили.

За абатом зачинилися двері. Я глянув на лорда і леді Кранстоф, чекаючи роз'яснень і каверзи з їхнього боку. Але побачивши на їхньому обличчі жах, я зрозумів, що це не їхніх рук справа. Вони чудово розуміють зараз, що якщо шлюб не буде сьогодні розірваний, то завтра їхня дочка зустрінеться з Хаосом. Хорд також перебував у шоці. А потім я подивився на свою дружину.

Вона стояла осторонь і ніжно потирала зап'ястя. На її обличчі був спокій, який так не вписувався в ситуацію, що склалася.

— Хтось може пояснити мені, що відбувається? – люто закричав я.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно