Делісія Леоні - Повстала з попелу, Делісія Леоні

Розділ 5.

— Зізнаємось, ми стурбовані таким раптовим рішенням, Деміане, — першим заговорив лорд Кранстоф. – Нам довелося розповісти нашій дочці про… її заміжжя.

— Ви їй досі нічого не казали? - неприємно здивувався я. – Скільки їй уже років?

— Вісімнадцять, - співчутливо відповіла леді Лоріана. – До цього моменту не було потреби розповідати їй про шлюб.

— У зв'язку із чим ти хочеш розірвати нашу угоду, Деміане? - звернувся до мене зі всій серйозністю і помітним хвилюванням лорд Кранстоф. Зізнатись, навіть думки не було, що у цієї сім'ї виникнуть заперечення з цього приводу. Вимушений шлюб, до того ж із різницею у віці, не міг так приваблювати ні наречену, ні її батьків. Але потім я раптом подумав, що, можливо, вони просто побоюються чогось інше.

— Я розриваю нашу угоду лише в тій частині, яка стосується Вашої дочки. Мені потрібне розлучення, а не повернення грошей. За це не турбуйтесь. До того ж Ваша дочка вже досягла того віку, коли незабаром сама Вам приведе свого нареченого. Думаю, наш шлюб лише обтяжить її.

— Хіба Вам не потрібна дружина, Деміане? – з легкою посмішкою та надією запитала жінка.

Я втомлено зітхнув. Не розумію, чому раптом я став таким завидним женихом? Я сплатив борг перед цими людьми, невже вони хочуть пов'язати мене назавжди з собою?

Безперечно, якщо розповісти їм правду, то вони прискорять церемонію розірвання шлюбу.

— Ні, не потрібна. Мабуть, Ви вже забули хто я? - зважився я і з усією серйозністю продовжив: - Завтра я їду до королівського палацу. Наскільки ви чули, Хаос вимагає данину. За наказом усі, хто підпадає під список, мають прибути до палацу зі своїми сім'ями. У мене є деякі справи в його світі і мені ніхто не повинен заважати. Сподіваюся… я виразно висловився?

По обличчях лорда та леді Кранстоф я зрозумів, що вони налякані достатньо, щоб більше ні про що не питати. Одна лише згадка про те, ким я являюся відбила у них усі бажання переконати мене розірвати шлюб, а згадування самого Хаосу – навіяло багато страху.

— Не може бути, - відкинувся на спинку крісла лорд Кранстоф, з явним переляком на обличчі. - Хіба він... Але навіщо він знову просить данину?

— Ніхто не може вгадати його думки та плани. Але не переживайте за свою дочку, вона буде у безпеці, як тільки наш шлюб буде анульовано.

— Так, так, так, - леді Лоріана перша схаменулась і встала зі свого місця. - Абат Фавій уже прийшов, і вже готовий провести обряд. Все підготовлено.

— Так давайте не втрачати жодної хвилини, — підтримав я жінку, і пішов за нею.

У коридорі до нас приєднався Хорд.

— Чому в тебе дурна усмішка на обличчі? – похмуро запитав я. Я не бачив нічого смішного навколо, що могло викликати таку безглузду усмішку на обличчі мого друга. Взагалі мене вже напружувало все це. Укладання шлюбу було набагато швидшим, і навіть не потрібна була присутність поруч нареченої. До повноліття шлюб міг укладатися просто зі згоди батьків.

— Зустрів у цьому будинку одну дуже чарівну особу. Ось думаю, може зможу її батьків умовити видати свою красуню-дочку за мене, - з якоюсь підступною і хитрою посмішкою заспівав мій друг.

— І коли ти встигаєш заводити нові знайомства?

— Бачиш, якщо ти не витрачатимеш час на маскаради, то в тебе теж з'являться нові, нормальні знайомства.

— Так, звичайно, - огризнувся я.

Ми ввійшли до невеликої кімнати, де вже нас чекав той самий абат, який проводив обряд одруження минулого разу.

— А де ваша дочка? - не вистачало мені ще сюрпризів від цієї юної вискочки. Радіти ж має, що її шлюб зі мною буде анульовано.

— Я вже наказав привести її. Не турбуйтеся, не в її дусі влаштовувати провокації та спектаклі, – відповів батько.

В цей час я помітив на обличчі Хорда чергову широку усмішку, але побачивши мій запитальний погляд, він одразу став серйозним.

Ми чекали в повній мовчанці. Ця тиша мене виводила з себе. Так само, як і час очікування. Чому це дівчисько змушує нас чекати? Невже не наказано було заздалегідь спуститися для проведення обряду?

До мене підійшов Хорд і несподівано прошепотів:

— Не пошкодуєш, що розлучився?

— Ні. Ти знаєш причини. До того ж я в очі не бачив свою «дружину». Не впевнений, що хотів би таке юне і недосвідчене дівчисько у якості дружини – це раз. А по-друге… мені взагалі не потрібна дружина, яка лише плутатиметься у мене під ногами! - також шепнув я у відповідь Хордові.

Я навіть жодного разу не замислювався про шлюб. Одружуватися я взагалі ніколи не збирався. Це не для мене. Не для мого способу життя. А про свою дружину, що я міг сказати? Їй же всього вісімнадцять виповнилось цього року. Я навіть уявляти не хотів це юне дівчисько. Переступивши через поріг я навіть не згадаю її колір волосся.

Час минав, а дівчина не з'являлася. Я підійшов до вікна, щоб якось відволіктися. Завтра мені треба було бути в палаці. Я хотів швиденько улагодити тут усі справи, відпочити перед від'їздом і в ніч висунутися. Але, можливо, мої плани будуть порушені, якщо найближчим часом моя «дружина» не спуститься.

Мене ще хвилювало питання щодо моєї сили. Вогонь не повертався до мене. І мене це лякало. Так, я мав чималу силу, крижану, але з нею мені не впоратися в царстві Хаосу. І звідки тільки взялася та відьма! Я був упевнений, що вся справа в ній. Але чи навмисне вона забрала мою силу, - я не знав. А знайти її – я вже не мав часу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍