Ліка Радош - Знову "ми", Ліка Радош

розділ 4+

Може вдати, що не почула. Вдати дурненьку, швиденько сідати в авто і їхати звідси. Не знаю чому, ну, аж дуже, не хочеться з ним розмовляти... Він збиває мене з пантелику... це все має бути порціями! Ну не переварила я ще нашу зустріч! Думаю після смак від неї відчую ближче до ночі... Подумати ж потрібно.

- Навіть, не віриться, що я зможу таке побачити! Ти та й за кермом?! - о, то дехто і жартувати надумав?

- Слухай, Плутар,  тобі чого? - чесно, сил тримати лице уже нема.

- Ого! А як же ділові відносини? - нахабно шкіриться чоловік.

- Ти, бачу, сам про них забуваєш. Твоя автівка? - показую на позашляховик, що стоїть поряд. - Сідай та їдь куди треба.

- А ти не така холодна, як хочеш показати?! - ну чому не могла втримати язик за зубами. Ще більше роздражнила. А Стасу, ніби, цього і треба було.

- Ось чесно!!! Тебе для мене, на сьогодні, забагато. Я не рада нашій зустрічі, була б щаслива і не бачити тебе більше ніколи. Але  — маємо те що маємо. То ж, коли ми не на роботі, просто пройди повз. Наступного разу вдай, що не побачив мене, коли зустрінеш десь поза офісом... навіть на стоянці підприємства. Домовились?

- Та ні не домовились. Я ж не сліпий, та й актор з мене ніякий, щоб щось вдавати. Але так і бути. -  схилив голову та витягнув руку ніби кланяється, позер. - Не буду тебе затримувати, ти ж бачу дуже поспішаєш.

Нічого не відповідаю, швиденько сідаю в автомобіль. Заводжу мотор, для чогось повертаю голову в його бік. Плутар стоїть обпершись на той же джип, налаштований спостерігати за моїми маневрами. Мабуть, думає, що здаючи на зад, кудись вріжусь. Та ні, я вже молодчина, роблю таке, тільки коли задамся ціллю. Шкода, що його авто стоїть не на тому місці, щоб я могла його зачепила. Вивертаю кермо і прямую до виїзду, охоронець чемно відкриває ворота.

 Все, складніша частина цього дня закінчилась. Далі мають бути одні приємності. Звичайно, якщо поспішити. Тому стараюсь об'їхати затор, з'їжджаючи на маленьку вуличку, яка веде з центру міста на об'їзну, та бачу, що таких розумників, як я, є чимало.

Поки вервиця з автомобілів рухається, як черепаха, думаю, на що мені вистачить часу в дома, на що ні. Мабуть, волосся чіпати не буду, часу на нову укладку не стане. Швиденько в душ, а далі макіяж та одяг. Богдан не уточнив, який саме то заклад, і як краще туди одягнутися. Хоча чого я переймаюсь через це?

Минулого місяця, я купила чудове плаття червоного кольору, просто так, бо, ну дуже, мені сподобалось, якраз є нагода його одягти. А, якщо буде не в тему, то це вже проблеми Боді. Сюрпризи не для мене.

Раніше я була шатенкою з довгим волоссям, та, в певний момент, захотілося перемін. А з чого ми, дівчата, починаємо? Звичайно, не біжимо в спортзал, змінювати свій стиль життя на здоровіший. А куди? Звісно ж — в салон краси.

І я туди ж. Там зміни мої пройшли в подвійному форматі. Я і підстриглась, зробила зачіску "Боб-каре", і пофарбувалась, щоб довго не гадати, вибрала  колір "холодний блонд". Коли глянула на себе в дзеркало, то не могла повірити, що я і та дівчина напроти — одна і та ж персона.

Просто неймовірно, як людину може змінити зачіска. Можливо, це зовсім по дівчачому, але було таке дивовижне відчуття. В мене ніби повітря вдихнули. Здається тільки після зміни іміджу я насправді відреклася від свого минулого, перегорнула сторінку і почала жити з чистого аркуша. 

Більше півтори години часу мені знадобилося, щоб добратися до свого дому. Винаймаю я квартиру на окраїні міста, неподалік річка, що в літні дні дуже зручно, люблю прогулюватись по набережній та й часто приходжу у вихідні відпочити на березі. Квартира, хоч і в старій багатоповерхівці, за те, з хорошим ремонтом та, майже, новими меблями. Причому, за дуже приємну орендну плату. Проте, добиратись на роботу доволі далеко. Що і послужило поштовхом придбати автомобіль. 

Забігла додому. В першу чергу, підготувала плаття, далі душ, і коли, уже шаманила над своїм обличчям, у домофон подзвонив Богдан. Сказала, щоб підіймався, бо, якщо він буде чекати в машині, я почну спішитися. Через нерви можу щось собі з красою напаскудити. То, нехай сидить тут, хіба йому вперше мене чекати.

Коли відчинила двері, то першим, що побачила  — це величезний букет з ромашок в руках Богдана.Ну, а далі, погляд падає на чоловіка, котрий сьогодні виглядає, дещо, святково. Це ж треба, до своїх джинсів, цього разу, одягнув білу сорочку і піджак, на ногах модні мокасини. Старався, переважно Богдан одягається більш молодіжно. Робота в нього така (сам собі начальник), що не вимагає і близько якогось дрес-коду, тому він завжди одягнений в простий і зручний одяг. Такий як, футболки чи батники, разом із джинсами й кросівками. Навіть, не могла подумати, що в його гардеробі є піджак.

- Це тобі. - протягує мені букет з квітів, та заходить до кімнати, попередньо роззуваючись. Не люблю коли в дома ходять взутті тому, що й на вулиці.

- Дякую, дуже приємно. - відмираю. - Поставлю їх у воду.

Йдучи на кухню, думаю, що от з вазою в мене накладка, вже скільки разів думала, що потрібно її купити, і так не купила. Знову така краса буде стояти в трилітровій банці. На жаль думка про вазу з'являється тоді, коли букет уже в руках, а ваза —  у магазині.

- Бодя, мені ще  секундочку і будемо рушати.

- Та не переживай, ми встигаємо. - заспокоює мене чоловік.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍