Леся Українка - Том 11

роботу для писання, але пишу мало, коли-не-коли. Більше місяця пришилось повозиться з нервами, що були зовсім здуріли, ну тепер вже можна б і за нормальну роботу взятись, та доктор ще не радить, а каже, що замість роботи треба краще гідропатією зайнятись. Нехай і так. Все-таки помимо всіх лих я тут поправилась, так при-наймі казала мама, як приїздила зимою, от побачу, що Олеся скаже. Се ж ми з нею хутко рік як не бачились!

Що таке нападає на Раду? Якісь нариви? Бог зна що! Як приїдете до нас, то я їм не дам боліти, прийму се за обиду собі.

Напишіть, як справа з бібліотекою? Де Ви її помістите, коли будете виїздити. Я тут пробуду у всякім разі до мая (коли не іюня), то Ваш лист мене застане тут.

Ну, прийшов мій ученик,— треба кінчать. Цілую Вас дуже, дуже міцно.

Ваша Леся

Спасибі m-me і т-11е 1 К[ойчу], що мене не забувають, кланяйтесь їм від мене.

14. ДО А. М. ДРАГОМАНОВОТ

8 квітня 1898 р. Ялта 27.111

Cher petit Radis! 16 Давно-давно пора вже мені написати тобі! «Сколько я не собирался, а доселе не собрался». Mais considerant que etc.17, ти мене простиш. Твій лист був для мене дуже інтересний, багато в ньому нових фактів, та ще й таких, яких я од Софії і не сподівалась. Тепер тобі, може, і в Росію не захочеться їхать од своїх societes18 — гляди! Сього літа ми вже певне побачимось з тобою, бо я думаю літо прожить в Гадячі і так уже наладилась проводити його з Вами. Вже 10 місяців, як я у Криму, з них 7 міс[яців] прожила я зовсім сама — не мало! Пора б уже і додому,— та ще «гріхи не пускають».

От коли зібралась писать і то якось без толку виходить. Діло в тім, що відколи я получила телеграму, що Олеся їде до мене, то стратила спокій і вже другу ніч не можу як слід спати, отож і в голові шум та дур від того. Знаю я добре, що раніше 10 ч[асов] вечора вона не може приїхать, і все-таки всякий стук смущає мене і заставляє бігти на балкон. Добре, що мій балкон такий, що з нього всю Ялту видно — буду цілий вечір сидіти і дивитись на улицю. Коли хто приїжджає до мене (як, напр[иклад], зимою мама приїжджала), то мені все кругом починає здаватись новим і свіжим. Я тепер все думаю, що треба показать Олесі, і бачу, що в Криму єсть-таки що показувать. На тому тижні ми збираємось великою компанією в гори дивитись на водопад, потім треба в два міста поїхать з Олесею морем, потім послать її саму туди, куди я сама доступиться не можу. А яка досада, що я не всюди можу доступиться! Мені страх як хотілось би вилізти на гору Чатир-Даг, але там треба 8 верст іти пішки і значить — сиди і не рипайся! Ну, впрочім, нема чого пищать, се поганий звичай. Знаєш, оце я недавно, коли була больна, то все було, як тільки розкисну, зараз згадую: Quatre canards... disaient a leur canardes fide-les: quand finiront nos tourmentes 19. І зараз робилось смішно самій з себе. A propos de quatre canards 20 я про demoiselles Ammann 21. Як ce Jeanne 22 поспішилася заміж? Мені все здавалось, що вона ще зовсім Backfisch!23

Мама казала мені, що ти хочеш остатись в Софії ще і на той рік, хоч би твоя мама і поїхала в Росію,— чи правда? Все ж таки ти приїдеш літом, сподіваюсь? Що тобі пише Зоря з Києва, як йому там подобається? Може, там йому скучно або погано здається? Як то йому покажеться ще, коли старша кузина приїде! Така маса кузин!

Скажи Ліді, що їй вже пора написать до мене, я, хоть не часто, та все-таки пишу, а вона, здається, рішила зовсім не писать, «стыдио так поступать единственной стар-шей кузине». Non, c’est inutile! 24 Далі не пишу,— нема толку! Прости і вір, що, їй же ти господи, скоро буду знов писать! Міцно цілую тебе et toute la famille 25. Кланяйся од мене m-me Белчевій і m-lle Домні.

Твоя Леся

15. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

ЗО

11 квітня 1898 р. Ялта

Люба мамочко!

Хотіла я тобі вчора писать зараз же після Лілі і Оксани, але п. Дер[ижанов] мені не позволив, бо в вечір приїзду наших і на другий день ввечері мене знов трясло, отож вчора я большею частію лежала на кроваті і займалась читанням та приємними розмовами — вчорашній вечір минув без жадних інцидентів, тож сьогодні вже можна писать. Приїзд Уксуса був мені дуже милою несподіванкою, мені чогось і на думку не спадало, що й Оксаночка може приїхать! Ліля не здалась мені ні худою, ні блідою, якою я чогось-то думала її бачити, а от Уксус,— не знаю, може, се я од нього одвикла,— вразив мене своїм витягненим, чисто «імпресіоністським» видом.

Правда, було воно тоді дуже здорожене, а тепер мовби трошки цвітніше стало.

Стидно мені тепер, правду кажучи, що я визвала сюди Лілю, а тим самим і Оксану, бо тепер тобі і папі на свята муеить бути скучно і досадно. Справді, не знаю, звідки встановилась за мною слава альтруїстки! Може, се через те, що інші до кінця не завважають, що поступають безуважно і своєкорисно, а я хоч пізно, та побачу, але від сього ні мені, ні другим користі нема. Признаючи се все, я, проте, мушу сказати, що дуже рада гусям і що з їх приїздом мені знов усе здається новим і цікавим у Ялті. Я думаю, що і для дівчат наших буде корисно пробути тут тижнів два, шкода тільки, що шлях сюди такий довгий і втомний.

Спасибі тобі, мамочко, за всі справунки, що ти зробила для мене,— як подумаю, скільки я тобі за сю зиму клопоту завдала з своєю драмою та з іншими літературно-життєвими справами, то, далебі, робиться сором, хоч і знаю, що робила ти се все без прикрості. А за драму, то справді досадно, що вся