Леся Українка - Том 11

ота заметня з репетиціями, збиранням акторів і т. і. була даремна, а що даремна, то напевне, бо, як виїде Заньк[овецька], то де ж знов тую примадонну шукать? Ні, видно, судилось мені бути «безкорисною» писателькою. Боже мій, що мені Ліля нарозка-зувала про зчитку моєї драми! Та й ти ж писала... Ліля правду казала: «Публіці бракує таких драм, як «Троянда», але таким драмам бракує акторів»,— от і cercle vici-eux! 1 Ну, врешті, і я скажу, як п. Калмикова, «нехай вони сказяться» — і драми, і актори!

Вчора отримала повєстку на гроші і папиного листа. Піду оце на пошту, а на листа папі відповім так днів через два, коли все виясниться з моїм ліченням. На жаль, оце з тиждень не могтиму возитись з водою, а там буде Великдень, то, певне, водолечебница буде закрита, отже, певне, почну туди ходить тижнів через півтора. П[ана] Дер[ижанова] я ще не питала про гонорар, як просив пана, та думаю, впрочім, що він мені і не скаже нічого виразного (він взагалі, яко молодий лікар, ще зовсім не вміє відноситись спокійно до сього питання), але я тепер маю дві нагоди довідатись про ялтинські звичаї в сьому напрямі, отож, днів через два-три знатиму.

Гусі мої оце тепер сплять, хоч всього 12-а годдиа дня, ото ніяк не виспляться з дороги! Вчора вони були вкупі з усією компанією «увековечены» на фотографії п. Дери-жановам, тільки фотографія ще не одпечатана, то не знаю, як вийшла. Про подоріж в Алупку і всякі інші речі і спостереження вони вже тобі, певне, просторо писали, бо вчора щось там півдня скромадили,— мені, звісно, но показували.

На сих днях все наше панство збирається їхати в Гур-зуФ» але я не поїду, бо я там раз була, то не варто ради бачених речей втомлятись. Якщо куди поїду, то хіба на водопад Учан-Су, бо там я не була, а, кажуть, є що подивитись. Товариство збиралось в Гурзуф сьогодні, але з самого рання здійнявся великий вітер, стало хмарно, і морем їхати не можна, прийдеться трохи пождати.

Оце з початком весни я все частіше звертаю свої думки на різні уліти і, коли б не боялась заулітитись, то писала б певне. Якось я переклала першу сцену з «Мак-бета» — пришлю тобі через наших. Може бути, перекладу шматок «Манфреда» або «Каїна», то теж пришлю. Переклади не так все-таки томлять, як свої уліти, надто коли вірш білий. Якось трапилось, що я досі ні в якому перекладі «Каїна» не читала і, певне, се ліпше, бо він зробив на мене найсвіжіше і найповніше враження, ніж всі інші поеми Байрона, що були мені раніш відомі з перекладів. І якими тепер мені мізерними здаються усі «москвичи в Гарольдовом плаще»! Ні, з Байрона красти не можна, ним треба бути, а хто ним бути не може, то має право тільки перекладати, і то без «отсебятины». Якось я читала переклад «Гамлета» Полевого — отже, люди грають на сцені, і ніхто не лає і жадних «закавик» не прикладав, а переклад препакосний: злизано багато чудових виразів, сливе цілі сцени. Характер Полонія спотворений,— вийшов не царедворець, а неотесаний грубіян (в сценах з дочкою); пісні Офелії зовсім якісь солдатські: «...он был бравый молодец!..» Мені весь час було жаль Мих[айла] Петр[овича], що його чудовий переклад «Гамлета» марнується, загнічений дикими умовами нашого театру і ще дичішим глузуванням чужих і своїх невігласів.

Однак я пишу, пишу, та, дивись, і на пошту спізнюся. Треба кінчать, чи то пак написать, як пишуть лиси: «Далі буде», бо, властиве, і полбвини ще не написано.

Не знаю, чи будеш ти писати нам на сім тижні, може, часу не буде, а все-таки я сподіваюсь, що напишеш. Ніхто ніколи не писав мені так часто і так любо, як ти, і, запевне, ніхто й не писатиме. Коли думаю про се, то згадується мені сонет Гейне до його матері... Шкода тільки, що всі ми — і поети, і не поети — по більшій часті буваєм не варті своїх матерів.

Міцно, міцно цілую тебе. Спасибі і тобі, і папі, що ради мене пустили з дому на свята моїх гусів.

Твоя Леся

P. S. Поздоровляю з Великоднем тебе, папу, Микося, Зорю і Дору. Чи не було б ласкаве молоде панство написати до мене по слову хоч для рокового дня — великодня?

Моє вітання теж всім, хто мене згадає.

Ще раз міцно цілую тебе.

Пан і пані Дерижанови вітають тебе дуже гречно. П[ан] Дерижанов уже раз сварився зо мною, що я (як по правді призналась йому) забула передать тобі його привіт, і грозив за се штрафом, а я от знов мало не забула.

16. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

13 квітня 1898 р. Ялта Ялта. Вілла Іфігевія.

Люба мамочко!

Тільки що отримали ми твого листа, і я, прочитавши, безпосередньо сідаю відповідати на нього, чи то пак писати продовження свого минулого листа.

Уксус таки, видно, справді дуже радий з своєї подорожі 26, бо якось увечері, лягаючи спати, промовив, зітхаючи, з полегкістю: «Яка б я тепер була нещасна людина, якби не поїхала!» Тепер ся людина знаходить тільки єдиний привид для свого Weltschmerz а іменно, що учебники Ліля не дала взяти з Києва, хоч я готова не внаю за що заложитись, що ті учебники ні разу не були б навіть розкриті.

Сплять обидві гусі на канапі, хоч п. Дерижанов з першого ж вечора призволяв їх взяти ще меншу софку з великої хати, але вони запевняють, що їм так зовсім добре. Украсти тепер кого б то не було з Іфігенії трудно, бо людей у нас тепер дуже багато, а в великій хаті спить сам пан господар і його тесть.

Щодо вмоїх нервів, то біда їх знає, чого їм треба. Ну, нехай тепер ти думаєш, що я заслабла з нудоти, а торік? Ще перед вприскуваннями у Києві разів 3—4 були зо мною такі напади, раз Ліля бачила, а тричі ніхто не бачив, та факт той, що все-таки було. Нарешті, тут у Ялті сливе всі нудяться, але не у всіх же бувають такі штуки з нервами, як у мене. Врешті сі дні маюся добре, окрім перших двох вечорів зараз по приїзді наших. Може, то через те знов я не втрималась на висоті свого положення,