Леся Українка - Том 11

рий?»...), що посилаєш мені ще один том Байрона,— чи ти не послала, чи він не дійшов? Краще, коли не посилала, то пришли одразу два томи, 4 і 5-й, вкупі з іншими речами.

В листі до Лілі я запрршувала її приїхати до мене на Великдень. Тепер звертаюсь до вищої інстанції, до тебе і до папи, чи не можна б справді устроїти її приїзд до мене,— запевне, якщо вона сама сього хоче,— я думаю, що і їй, і мені се було б не тільки приємно, але й корисно. Хто зна, як хутко я з нею побачусь, бо вона, здається, буде півліта в Колодяжному, а я вже напевне буду не там,— тільки де?

Бувай здорова! Цілую тебе дуже міцно!

Твоя Леся

P. S. Цікаво знати поступ справ театральних.

12. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

З квітня 1898 р. Ялта

Люба мамочко!

Листа твого (№ 1) я отримала, він трохи невиразний, але/чекаючи виразнішого, відповідаю на сей. Що сказати тобі про мій «рятунок»? Запевне, і тут річ може бути тим часом про паліативи, та хто знає, чи не прийдеться мені все життя мати діло з паліативами. Тим часом і лагідні паліативи, як бром, витирання дома водою, і ванни принесли мені користь видиму, але стан моїх нервів все-таки ненадійний: одна безсонна ніч, невелика втома — і все йде шкереберть, очевидно, треба якоїсь міцнішої поправки, щоб могти витримать згубу крові, і багато безсонних ночей, і всякі інші наслідки операції. Щан] Дерижанов раз у раз повторяє мені, що в Київ їхать не слід, бо там я не могтиму (морально) не ходить, не пізно лягать, не провадити дебатів і т. і., а ми вже тут наочно бачили, наскільки се все має зв’язок з моїми нападами. В Києві буде la saison morte 1 в саму весну, час, коли люди або тримають екзамени, або марнобродять, мене чогось завжди лютить Київ весною (т[о] є[сть] не Київ, а кияни), якось нема тоді ні діла, ні навіть проектів, інертність, безділля... я розумію Галю, що вона, було, завжди металась і виходила з себе в такі часи. Моє нещастя, як і Га-лине, в тому, що я не завжди хочу спати тоді, коли всі інші сплять... Ну се, врешті, все філософія, той «взгляд и нечто», за який ти часто не хвалиш мої листи. Вернімось до реальних справ. Скучаю я не за Києвом, а за своєю родиною, за вами, і за доброю, нормальною роботою, і, може, багато за чим, чого в Києві нема. Вас я побачу у Гадячі, робота вернеться мені (більш-менш) з фізичною рівновагою, а все інше... чи не краще не думати про нього? Так, справді, якби думка слухала наказу! Властивий, найрідніший рідний край для мене — Волинь, туди мені не можна, а Київ і Полтавщина для мене однакова Україна. У Києві були у мене товариші, тепер їх один, два, найбільше три, а решта — «иных уж нет, а те далече»... Треба нових набирать, але се весною не робиться, се робота нешвидка, треба з осені починать. З того всього виходить, що небагато втрачу, коли звідсіз просто в Полтавщину поїду.

А от коли б мені Ліцічок сюди приїхав на Великдень,' то вже се було б мені над всі подарунки! Я вже так настроїлась, що в кінці сього тижня ждатиму з цікавістю прибування севастопольських парохбдів.

Сьогодні отримала Байрона, спасибі! «Жизнь и искус-ство» давно получаю.

Ну, сумно мені, коли панове артисти не чували навіть слова «альтруїст»! І взагалі я не знаю, як вона поставиться, тая «Троянда», аже зостався один тиждень до початку страсного, коли нігде нічого не грають. А на Великдень Заньков[ецька] нібито має приїхать сюди, значить, у Києві їй грати «Троянду» не трапиться. Хіба, може, тут зіграє,— се буде хіба для мене особисто, бо ялтинській публіці будуть зовсім незрозумілі пе то «спадщина» і т. і., а навіть «что такое м о в»...

Хутко буду знов писать, а тепер скінчу. Міцно цілую тебе і папу, коли він в Києві, і все наше громадянство.

Твоя Леся

Пані Борецька добре б зробила, коли б приїхала тепер: чудова погода! Така, як у нас в кінці ащзіля.

13. ДО Л. М. ДРАГОМАНОВОЇ

7, 8 квітня 1898 р. Ялта 26. 27.III. Ялта,

Виноградная ул. Вилла Ифигения, кв. д-ра Дерижанова

Дорога моя дядино!

Оце тільки що отримала Вашого листа і зараз одпи-сую, щоб не задавнилось. Я Вам відповідала на Ваш різдвяний лист, та, видно, мій лист пропав — се таки часом буває... Шкода все-таки, бо що Ви думали про мене?! Потім я скілька раз збиралась писать Вам і Раді, ба навіть раз написала, та не схотілось посилать такого листа, під дурним настроєм він був написаний. Ся зима була для мене трохи краще минулої (97 p.), та все-таки поганенька: багато сили вимотали з мене вприскування, і ніяк я не можу вернутись «в свої береги». Нога, правда, поправилась трохи, та зате були всякі лихорадки, інфлуенци, екземи, аж бридко згадувать, а коли те все нарешті минуло, то пришилось трохи повозиться з нервами, та і досі ще мушу про них не забувать. Впрочім, тепер я здорова так, наскільки взагалі я буваю здорова; у нас тепер настояща весна, тепло зовсім, ясно і гарно, а се вже багато значить і для здоров’я, і для настрою. В сей вечір я надто в доброму настрої, бо завтра жду в гості Олесю, Лілію свою, оце вона, певне, тепер їде через Азовське море або північнокримський степ, а завтра о 9-й год[ині] увечері буде тут! Мені, може, вже не прийдеться виїхать звідси до іюня, то такі одвідини мені тепер більш ніж до речі.

27.111. Листа В. И. я передала, і вона нарешті зібралась до мене. Справді, вона робить враження симпатичної людини. Багато розпитувала про Вас і казала, що напише Вам сама, але просила мене привітати Вас од неї, коли я буду раніш писати. Казала, що не могла довго зібратись до мене, перше через слабість, а потім через виїзд у Москву.

Що ж Вам написати про своє життя? Воно похоже на піскові часи, сиплеться та й сиплеться собі досить монотонно. Живу тепер як по-заведеному, роботи у мене мало: всього один урок, займає він ранком години дві; маю ще одну