Катерина Федоровська - Спокута на Сліпій горі, Катерина Федоровська

А Владислав мовчав. Він усе боявся проґавити ту мить, коли дівчина отямиться.

Підійнявся, змочив ледь посохлі губи відваром, що встигла вже приготувати Килина.

– Оце загордиться наша знайда, коли побачить, що її сам князь доглядає, – пожартував Тимон. – Пихатою стане, надумає собі зайвого.

Князь нічого не відповів на той невдалий жарт, адже густі дівочі вії ледь задрижали, й вона розплющила свої великі очі.

Тимон помилився і щодо кольору очей, і щодо настрою дівчини. Адже були ті очі радше синіми, мов глибокі гірські озера чи буремне грозове небо. І першим, що помітив у тих темно-волошкових очах  Владислав, був щирий та непідробний переляк.