Данута Шемеляк - Принцеса з мечем і принц із сонетом, Данута Шемеляк

9. Гриби — це зло

Після свята в Білому Розі Соломія й Дарій дочекалися ночі, щоб вислизнути з села непомітно. Селяни ще гуділи, згадуючи "хлопця, що впав у квас", тож ніхто не звернув уваги, як двоє "веселунів" тихо попрощалися й рушили до лісу. Лист із доказами змови грів Соломію за поясом, а стара карта монашок указувала шлях до спірного грибного лісу — найкоротшої дороги до Зеленоцвіту.

Ліс зустрів їх тишею й запахом вологої землі. Дерева стояли високі, мов вартові, а між ними гуділи комарі, які, здається, вирішили, що Дарій — їхня вечеря.

— Чому я? — скиглив він, ляскаючи себе по шиї. — Вони мене люблять більше, ніж тебе!

— Бо ти солодший, — пожартувала Соломія, розмахуючи гілкою, щоб розчистити стежку. — А може, твої вірші їх приваблюють.

Дарій ображено засопів, але замовк, коли ліс раптом ожив дивним світлом. Попереду, між дерев, мерехтіли метелики — крихітні, із крилами, що світилися зеленим і синім. Соломія зупинилася.

— Це що, місце, де ростуть ті самі магічні гриби? — шепнула вона, вдивляючись у темряву.

Під ногами дійсно росли гриби — маленькі, сірі, з капелюшками, що ледь помітно пульсували світлом. Метелики гуділи навколо них, створюючи хмару мерехтіння. Соломія нахилилася ближче, але Дарій раптом схопив її за руку.

— Не чіпай! — скрикнув він, відтягуючи її назад.

— Ти що, боїшся грибів? — здивувалася Соломія, вириваючись.

— Так! — Дарій затремтів. — Вони… вони дивні! І світяться! А що, як вони отруйні? Або… оживають уночі?

— Ти начитався казок, — фиркнула вона, але все ж відступила. — Гаразд, не чіпатиму. Але це той ліс, через який може розпочатися війна. Треба пройти його швидко.

Вони рушили далі, обходячи гриби, але Дарій тремтів щоразу, коли метелик пролітав занадто близько. Соломія вже збиралася пожартувати про "страшного грибного дракона", коли з-за дерев долинув шурхіт. Вона схопила кинджал і жестом наказала Дарію сховатися за стовбур.

— Розбійники? — прошепотів він, притискаючись до дерева.

— Гірше, — буркнула Соломія, коли з темряви виринули постаті в темних плащах. Гвардійці Каменяру. І серед них — Гордан, із мечем напоготові й посмішкою, яка обіцяла неприємності.

— Знайшли, — прогундосив він, наближаючись. — Думали, солома вас сховає, принцесо? І ти, хлюпику, куди це зібрався?

— Я не хлюпик, я… — почав Дарій, але Соломія шикнула на нього.

— Що вам треба? — гучно спитала вона, граючи на час. Її очі шукали шлях до втечі, але гвардійці оточили їх півколом.

— Лист, — коротко відповів Гордан. — Віддай, і ми зробимо все швидко. Без болю.

— Ага, як же, — фиркнула Соломія. — Я швидше віддам його грибам, ніж тобі.

Гордан махнув рукою, і гвардійці кинулися вперед. Соломія стрибнула вбік, зарубавши одного кинджалом у плече, але їх було забагато. Дарій, замість тікати, раптом закричав:

— Стійте, о слуги темряви й гніву!
Ваш меч — лиш тінь у лісі цьому!
Гриби вас з’їдять, як доля скаже,
І метелики стануть вашим сном!

Гвардійці спантеличено зупинилися. Один навіть обернувся до грибів, ніби чекав, що ті зараз стрибнуть на нього. Соломія скористалася моментом: схопила Дарія за комір і потягла в кущі.

— Біжи! — гукнула вона, коли вони продиралися крізь хащі. Гордан заревів від люті й кинувся за ними, але метелики, збуджені шумом, злетіли хмарою й затулили йому шлях.

— Я казав, гриби — це зло! — пихтів Дарій, спотикаючись об коріння.

— А твої вірші — зброя масового спантеличення, — засміялася Соломія, не зупиняючись.

Вони вирвалися на відкриту галявину, залишивши Гордана й гвардійців позаду, де ті лаялися й махали мечами на метеликів. Лист усе ще був при Соломії, але погоня наближалася. Грибний ліс виявився не лише магічним, а й небезпечним — але, можливо, саме він їх урятував. Поки що.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍