Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь

через кілька хвилин Пирогов побачив Шиллера, що виходив із заспаними очима і ледве прийшов до пам’яті після вчорашнього похмілля. Поглянувши на офіцера, він пригадав, як у невиразному сні, вчорашню пригоду. Він нічого не пам’ятав у такому вигляді, як було, але почував, що зробив якусь дурницю, і тому прийняв офіцера з дуже суворим виглядом.

— Я за шпори не можу взяти менше п’ятнадцяти карбованців, — сказав він, бажаючи здихатися Пирогова, бо йому, як чесному німцеві, дуже ніяково було дивитися на того, хто бачив його в непристойному вигляді. Шиллер любив пити зовсім без свідків, з двома-трьома приятелями, і замикався на цей час навіть від своїх робітників.

— Чому ж так дорого? — ласкаво сказав Пирогов.

— Німецька робота, — холоднокровно промовив Шиллер, погладжуючи підборіддя. — Росіянин візьметься зробити за два карбованці.

— Гаразд, щоб довести, що я вас люблю і бажаю з вами познайомитися, я плачу п’ятнадцять карбованців.

Шиллер якусь хвилину міркував: йому, як чесному німцеві, стало трохи совісно. Бажаючи сам відвернути його від замовлення, він заявив, що раніш як за два тижні не може зробити. Та Пирогов без будь-якого сперечання висловив цілковиту згоду.

Німець замислився і почав міркувати про те, як би краще зробити свою роботу, щоб вона справді коштувала п’ятнадцять карбованців. У цей час блондинка ввійшла до майстерні і почала поратися на столі, заставленому кофейниками. Поручик скористався з задумливості Шиллера, підступив до неї й потис ручку, оголену аж до плеча. Це Шиллерові дуже не сподобалося.

— Мейн фрау! — закричав він.

— Вас волен зі дох? — одказала блондинка.

— Гензі на кухня![23]

Блондинка пішла.

— Отже через два тижні? — сказав Пирогов.

— Так, через два тижні, — відповів роздумуючи Шиллер: — у мене тепер дуже багато роботи.

— До побачення! я до вас зайду.

— До побачення, — відповів Шиллер, замикаючи за ним двері.

Поручик Пирогов вирішив не кидати своїх шукань, дарма що німкеня дала явного відкоша. Він не міг збагнути, щоб можна було йому чинити опір; тим більше, що люб’язність його і блискучий чин давали повне право на увагу. Треба, однак, сказати й те, що жінка Шиллера, при всій вродливості своїй, була дуже дурна. А втім дурість надає особливої привабливості гарненькій дружині. Принаймні я знаю багатьох чоловіків, які в захваті від дурості своїх жінок і вбачають у ній всі прикмети дитячої невинності. Краса творить справжні чудеса. Всі душевні вади красуні, замість того щоб викликати огиду, стають якось надзвичайно привабливі; самий порок дихає в них привабливістю; але зникни вона — і жінці треба бути в двадцять разів розумнішою за чоловіка, щоб викликати до себе коли не любов, то принаймні пошану. Проте жінка Шиллера, при всій глупоті, була завжди вірна своєму обов’язку, і тому Пирогову досить важко було досягнути успіху в своєму сміливому намірі; але з перемогою над перешкодами завжди поєднується насолода, і блондинка ставала для нього привабливішою з кожним днем. Він почав досить часто довідуватися про шпори, так що Шиллерові це, нарешті, набридло. Він доклав усіх зусиль, щоб закінчити швидше початі шпори; нарешті, шпори були готові.

— Ах, яка чудова робота! — закричав поручик Пирогов, побачивши шпори. — Господи, як це хороше зроблено! У нашого генерала нема таких шпор.

Почуття самовдоволення розійшлося по душі Шиллера. Очі його почали дивитися досить весело, і він зовсім примирився з Пироговим. «Російський офіцер — розумний чоловік», — думав він сам собі.

— Так ви, виходить, можете зробити й оправу, наприклад, на кинджал або іншу річ?

— О, дуже можу, — сказав Шиллер з посмішкою.

— Так зробіть мені оправу на кинджал. Я вам принесу. У мене дуже хороший турецький кинджал, але мені хотілось би оправу на нього зробити іншу.

Шиллера це наче бомбою вдарило. Лоб його враз наморщився. «Отакої!» — подумав він про себе, лаючи себе в душі за те, що накликав сам роботу. Відмовлятися він вважав уже за нечесне, до того ж російський офіцер похвалив його роботу. Він, трохи похитавши головою, дав свою згоду; але поцілунок, що його, виходячи, Пирогов вліпив нахабно в самі губки гарненької блондинки, вкрай збентежив його.

Я вважаю не зайвим познайомити читача трохи ближче з Шиллером. Шиллер був справжній німець, в повному розумінні всього цього слова. Ще з двадцяти років, з тієї щасливої пори, коли росіянин живе абияк, уже Шиллер розміряв усе своє життя і ніякого, ні в якому разі, не робив винятку. Він вирішив уставати о сьомій годині, обідати о другій, бути точним у всьому й бути п’яним щонеділі. Він поклав собі протягом десяти років збити капітал в п’ятдесят тисяч, і вже це було таке певне й неминуче, як доля, бо скоріше чиновник забуде навідатися в швейцарську свого начальника, аніж німець зважиться перемінити своє слово. Ні в якому разі не збільшував він своїх витрат, і якщо ціна на картоплю надто зростала проти звичайної, він не додавав ні копійки, а тільки зменшував кількість, і хоч лишався іноді трохи голодний, та зрештою звикав до цього. Акуратність його доходила до того, що він поклав цілувати жінку свою на добу не більше як двічі, а щоб якось не поцілувати зайвий раз, він ніколи не клав перцю в свій суп більше як одну ложечку; а втім, по неділях це правило не так суворо додержувалось, бо Шиллер випивав тоді дві пляшки пива і одну пляшку тмінної горілки, яку, однак, він завжди лаяв. Пив він зовсім не так, як англієць, що зараз же по обіді замикає двері на гачок і нализується сам. Навпаки, він, як німець, пив завжди натхненно, або з шевцем Гофманом, або зі столяром Кунцом, теж німцем і великим п’яницею. Такий був характер благородного Шиллера, який, нарешті, був поставлений у надзвичайно скрутне становище. Хоча він був флегматик і німець, однак вчинки Пирогова збудили в ньому щось схоже на ревнощі. Він ламав голову і не міг придумати, як йому спекатися цього російського офіцера. Тим часом Пирогов, курячи люльку в колі своїх товаришів, — бо так уже провидіння поробило, що де офіцери, там і люльки, — курячи люльку в колі своїх товаришів, натякав значуще і з приємною усмішкою про інтрижку з гарненькою німкенею, з якою, за його словами, він був уже зовсім близький і яку він насправді мало не втрачав уже надію прихилити до себе.

Одного дня походжав він по Міщанській,