Джек Лондон - Біле Ікло

Молодий інженер Відон Скотт, подорожуючи Аляскою в пошуках золотої жили, стає випадковим свідком кривавого двобою бойцових собак. Викупивши у жорстокого хазяїна вовка-пса на прізвисько Біле Ікло, він не тільки врятовує його від загибелі, але й приручає. Народжений у вільному північному лісі, Біле Ікло стає вірним другом людини.

Джек Лондон

Біле Ікло

Передмова

Чоловік серед чоловіків

Джек Лондон (1876–1916) прожив коротке й фантастично яскраве життя, сповнене пригод і відчайдушних учинків. Його життєвий досвід був величезним. Уже ставши відомим письменником, він згадував: «У п’ятнадцять років я був чоловіком, рівним серед чоловіків». Джекові Лондону не вдалося здобути систематичної освіти, але з раннього дитинства він мав пристрасть до читання. Щоб прогодувати сім’ю, що бідувала, мешкала у нетрях передмістя Сан-Франциско Окленда, йому довелося перепробувати десятки професій, більшість із яких були пов’язані з морем. У десять років він був змушений заробляти продажем газет. На заощаджені мідяки Джек купив свій перший човен і став виходити у затоку Сан-Франциско. Там він набув перші мореплавні навички і через декілька років придбав більший вітрильник, щоб пристати до «устричних піратів», що промишляли грабуванням садків, у яких вирощували їстівних молюсків. Це було смертельно небезпечне ремесло – власники садків стріляли без попередження, захопивши зненацька грабіжників «на гарячому», і Джек не затримався надовго серед піратів – він прагнув чесного заробітку.

У пошуках роботи йому довелося кочувати по країні разом із «хобо» – професійними бродягами, аж поки 1896 року не вибухнула клондайцька «золота лихоманка». Десятки тисяч «шукачів щастя» потягнулися на Аляску. На взяті в борг гроші Джек придбав старательське спорядження й вирушив у далеку путь у порт Доусон. Довелося плисти морем, потім із вантажем близько тонни подолати Чилкутський перевал, а далі пройти на човні проти течії річки Юкон декілька сот кілометрів до Клондайку, де золото, за чутками, «валялося під ногами».

Майбутній письменник витримав усі ці тяжкі випробування, зокрема й полярну зимівлю в напівзруйнованій хаті старателів. Це й стало його головною школою.

Тисячі людських доль промайнули перед очима Джека Лондона, у багатьох драматичних подіях початку ХХ століття він брав участь особисто, і весь цей величезний матеріал із часом утілився в десятки романів і сотні оповідань. Початок його творчого шляху був справді нелегким. Юний Джек повернувся з Аляски, перехворівши на цингу, витративши всі зароблені гроші, але так і не знайшовши золота. 1898 року в майбутнього славетного письменника не було ні копійки навіть на їжу. Проте він не занепав духом – і через декілька місяців прийшов перший успіх. Іще до поїздки на Аляску він опублікував оповідання в одній з газет, що виходила в Сан-Франциско, і тепер писав, розсилаючи рукописи по редакціях і регулярно дістаючи відмови. Та одного чудового ранку листоноша приніс два конверти з повідомленнями, що його оповідання взяті одразу в два літературні журнали. Серед них був і широко відомий згодом «За тих, хто в дорозі» – маленький шедевр автора-початківця. Гонорар становив близько сорока доларів, і це дало Джекові змогу взяти напрокат друкарську машинку. Уже в середині ХХ століття один із дослідників творчості письменника підрахував, що враження від, здавалося б, невдалої поїздки на Аляску, перетворившись у книжки і збірники оповідань, принесли Джекові Лондону більше, ніж найбагатші розсипи вдалому золотошукачеві.

Серед творів письменника, присвячених Півночі, «Біле Ікло», що побачив світ 1906 року, стоїть окремо й по праву залишається однією з найкращих у світовій літературі книг про тварин. Але головні достоїнства цієї повісті полягають навіть не в разючих достовірних картинах життя природи Північної Канади. Світ людей, побачений очима головного героя-вовка, з’являється перед читачами в усій його суровій суперечності, а доля самого Білого Ікла неабияк подібна до долі творця цього незабутнього образу. Недарма ранчо, що його письменник почав будувати наприкінці життя в Каліфорнії, мало назву «Будинок Вовка».

До створення «Білого Ікла» Джек Лондон уже був одним із найвідоміших і найпопулярніших американських письменників. Славу йому принесли незвичайні книжки – захопливі, такі, що хвилюють і нікого не залишають байдужим. Так, 1902 року він приїхав до Англії й оселився в лондонському передмісті Іст-Енд – в одному з найжахливіших нетрів Західного світу. Митець поставив перед собою завдання – чесно написати про людей, яких влада позбавила засобів до існування й змусила вести злидарський спосіб життя. Книга «Люди безодні» стала суворим викриттям соціальної несправедливості й одним із найяскравіших свого часу виступів на захист людських чеснот. 1904 року письменник вирушив військовим кореспондентом на російсько-японську війну. Японська влада не допустила його в район бойових дій, і тоді Джек Лондон спробував пробратися в Маньчжурію на китайській джонці, але був заарештований японськими військовими й кинутий до в’язниці. У в’язниці він працював над книжкою «Морський вовк», що стала однією з вершин його творчості. Після повернення на батьківщину побудував вітрильно-моторну яхту «Снарк», щоб утілити свою давню мрію – здійснити кругосвітню подорож. У морі, на шляху до Гавайських островів, він почав писати свого «Мартіна Ідена» – один із найбільших витворів американської літератури, справжній гімн силі людського духу.

До 1913 року слава Джека Лондона досягла зеніту – його книги виходили величезними накладами, письменника порівнювали з такими видатними майстрами, як Роберт Стівенсон, Герман Мелвілл і Редьярд Кіплінг. Одначе здоров’я його похитнулося – далися взнаки старі травми й недуги, перенесені замолоду. Його мучив найсильніший біль, який письменник намагався все частіше заглушити алкоголем. Цього ж року внаслідок пожежі загинув недобудований «Будинок Вовка», у якому Джек Лондон розраховував прожити до кінця життя.

Від цього удару він уже не оговтався. 1916 року смертельна хвороба обірвала життя письменника.

Джек Лондон був одним із найчудовіших людей свого часу – чистий і чесний, що не боявся жодної праці, не знав зневіри, відважний, добрий, щедрий і веселий.

Частина перша

Розділ І

У погоні за м’ясом

Темний хвойний ліс височів обабіч скутого кригою водного шляху. Вітер, який незадовго перед тим пронісся, зірвав із дерев білий сніговий покрив, і в сутінках, що надходили, вони стояли чорні та зловісні, ніби припавши одне до одного. Нескінченне мовчання огорнуло землю. Це була пустеля – безжиттєва, нерухома, і тут було так холодно й самотньо, що навіть не відчувалося смутку. У цьому краєвиді можна було помітити радше схожість до сміху, але сміху, який страшніший за скорботу, сміху безрадісного, як посмішка сфінкса, холодного, як лід. То вічність, премудра й непорушна, глузувала зі суєтності життя й марності його зусиль. Це була пустеля – дика, безжальна північна пустеля.

І все-таки в ній було життя, насторожене й