astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

Ще за кілька хвилин, вона неохоче вирушила на зустріч з батьком. Йдучи коридором, вона встигла пожалкувати про те, що не послухалася поради брата скористатись медісек-камерою, адже темний синець під оком так нікуди і не подівся. Набряк був досить великий і швидко сам не міг зійти та й на її спотворену ним пику батькові навряд чи буде приємно дивитися.

Так і сталось. Леонід Мінакіс був неприємно вражений зовнішнім виглядом наймолодшої доньки, як тільки її побачив. Вона ж стояла перед ним, наче мала школярка, з червоним від сорому обличчям та винувато опущеним додолу поглядом. Єдине, що його радувало у даній ситуації, то це те, що Пона відчувала свою провину.

Якийсь час він мовчки дивився на неї, а потім тихо промовив:

- Сваритися на тебе я не буду, тому що це – марнування часу. Натомість, лише скажу, що мені набридли твої п’яні «вибрики» та походеньки по нічних клубах ледь не всього Октапуна. Я більше не фінансуватиму їх. Ти – вже доросла, я дав тобі гідні виховання та освіту, тому ти здатна сама заробляти собі на прожиття. Тож, більше ти не отримаєш від мене жодного міжгалактичного сата. Ясону я також заборонив усіляко підтримувати тебе, особливо фінансово. Отож, якщо хочеш і далі розважатись, то заробляй собі на це сама. Ті кошти, які зараз є на твоїй платіжній картці – останній мій фінансовий внесок у якості допомоги, тож розпоряджайся ним на свій розсуд і бажано розумно.

- Тату, я розумію твій гнів і не буду намагатися оправдовуватися, адже знаю, що винна. Ясон хоче, щоб я сиділа тут і гідно поводилася… але ж ти знаєш, що я так не зможу жити, тому прошу тебе відпустити мене з дому і не переслідувати.

- Лише за умови, що на новому місці ти будеш офіційно працевлаштована.

- Я маю на увазі те, що хочу покинути Землю і податися до Астрополіса.

- Чому саме туди? – прямо запитав батько. – Хіба тут так важко знайти собі житло та роботу?

- Не важко, але мені набридло постійно потрапляти на очі твоїм та маминим родичам і знайомим. Мене вже до сказу дістали їхні запитання про мої такі вдалі заручини і причини раптового скасування весілля та іншу усіляку дурню, якою забиті їхні голови.

- Я розумію твоє роздратування і бажання утекти від неприємностей якнайдалі… Але що робити з твоєю залежністю?

- Залежністю?! – обурилася Пона.

- Так, останнім часом я неодноразово чув від Ясона та прислуги, що окрім того, що ти щодня повертаєшся додому п’яна, то ще й почала цупити алкоголь з домашнього бару. Як цю ницість ти збираєшся пояснити мені?

- Ніяк, - буркнула дівчина. – Але я – не алкоголічка.

- Ну, я особисто, щодо цього маю сумніви… і не здивуюся, якщо згодом з’ясується ще й те, що ти вживаєш наркотики.

- Батьку, прошу тебе, відпусти мене з Землі! – почала благати Пона. - Якщо я іще кілька стандартних місяців пробуду тут, то точно зіп’юся або стану божевільною наркоманкою. Мені набридло тутешнє оточення та суцільна нудьга… Я не знаю, куди себе подіти. Якби я була заміжня, то займалася б господарством, чоловіком та дитиною, а так я можу лише вдень вештатися бутиками, салонами краси та ресторанами, а ввечері – напиватися у барах з різними сумнівними особами.

- То тобі тут нудно… - невдоволено констатував Леонід Мінакіс.

- Так, нудно! Я готова на все, щоб покинути Землю і розпочати нове життя, хай би як важко це не було. Ти ж сам розумієш, що я тут пропаду…

- Гаразд, доню, роби, як хочеш, - погодився батько, - але хоча б іноді давай нам хоч якусь звістку про себе. Я вірю у тебе, не зважаючи ні на що і бажаю, щоб ти була здорова та щаслива. Тож, маю надію, що нове середовище матиме на тебе кращий вплив.

- Я також, тату.

- Знайди собі хорошу роботу або гідного чоловіка, не обов’язково аристократа… також не буде трагедією, якщо він буде простого походження і не з нашої раси. Головне, щоб тобі з ним було добре.

- Я розумію тебе, тату, - сумно посміхнулась Пона, - але чомусь я більше не хочу мати справу з чоловіками, а про заміжжя навіть думати не хочу. Тож, спробую хоч якось працевлаштуватись, щоб більше не просити гроші у тебе чи у Ясона.

- Помпонія, на протязі усього життя у всіх бувають різні труднощі та негаразди, але як правило, вони – тимчасові, тому не варто втрачати віру у краще та впевненість у собі. За час подружнього життя у мене та твоєї матері також були серйозні негаразди, але вони минули і зараз у нас усе більш-менш добре.

- Це тому, що ти – святий, - зауважила дівчина, тому що добре знала, які саме негаразди мав на увазі її батько. – Я, взагалі, не можу зрозуміти, чому ти одружився з мамою.

- Я дуже кохав її… незважаючи на її постійні зради. Може, я і досі кохаю її, хоч як важко згадувати про усіх тих молодих коханців… Хоча, я сам у всьому винен, тому що через роботу та бізнес змушений був приділяти їй замало уваги. Вона, так само як і ти, нудьгувала довгий час, тому це змусило її шукати втіхи «на стороні»…

- Ти маєш на увазі її зв'язок з герцогом Семакі?

- Так, і не лише з ним… - важко зітхнув Леонід Мінакіс. – Але це вже немає ніякого значення, тому що усі ті «любовні походеньки» Утопії вже у минулому… Я був би радий, якби ти припинила вештатися невідомо де, щоб не повторювала помилок матері і ніколи не мала справ з шахраями та аферистами.

- Ну, після того, що сталося зі мною, я стала обачнішою і зазвичай сама тягну гроші з чоловіків без жодних докорів сумління…

- Це – небезпечна «гра», доню, - сумно зауважив батько. – Краще припини її і займися чимось гідним та безпечним. Це не лише збереже нам спокій, а тобі – життя та здоров’я.

- Добре, тату, - Пона була готова погодитися на все, тільки б якнайшвидше полетіти з Землі, щоб родичі і знайомі не стежили за нею та не переслідували її. – То я можу летіти до Астрополіса?

- Можеш, але будь обережна.

- Звісно, тату, - зраділа дівчина. – Ти – також бережи себе.

- Хоч натякни, куди саме ти вирішила податися?