Калерія Буко - Операція: "Викрадення по-драконячи", Калерія Буко

Глава 6

Рейнгард

— Не пройшло ні дня, щоб вона мене не била, — втомлено промовляю, коли батьки знову навідуються до нас. — Вона за тиждень,  що знаходиться тут, кидала  в мене все, що під руку попадеться. 

— Все одно мало, — байдуже промовляє мама, розглядаючи фото своєї подруги, яка цьогоріч полетіла з чоловіком відпочивати на вулкани. — Я їй радила тебе не шкодувати.

Батько лише тихо зітхав поруч, але нічого проти материних слів не казав. Він й сам колись так отримував на горіхи, за його словами.

— Люба, він же наш син.

— Мій син не став би викрадати дівчину для того, щоб бути з нею. Навіть якщо вона і є його істинною,— вона відкладає свій телефон і дивиться прямо на мене. — Скажеш я помиляюсь? Чи вона вже по вуха у тебе встигла закохатись ?

—  Та де…

—  Тоді не бачу причин для скиглення.  Поверни дівчину туди, звідки забрав, якщо не знаєш як з нею правильно поводитись,— її грізний голос розноситься кімнатою і я несвідомо повертаю голову вбік, дивлячись на двері кімнати, яка тепер вважалась кімнатою Меліси, бо саме в цей момент дівчина вирішила вийти зі свого “ув’язнення”.

—  Вау, що я чую? Розумні думки лунають в цьому домі, —  вона впевнено крокує вітальнею і зупиняється прямо навпроти нас. —  Шкода, що їх промовила твоя мати, а не ти. Було б вдвічі приємніше.

—  Як ти, люба? —  лагідно питається мати, а Меліса, на моє здивування посміхається їй, показуючи свої гарні ямочки на щоках.

Я, здається, зависаю. Стою навпроти й навіть не рухаюсь, заворожений її красою. Вона вся була така неймовірно гарна, від маківки до кінчиків п’яточок. Мій дракон теж схвалює її. Ще б він не схвалював, ще ж він першим її відчув.

—  Відмирай, —  каже мені батько, клацаючи руками перед очима. 

—  Було б краще. Постійно говорю вашому сину, що хочу какао, яке у вас, виявляється, ніхто не п’є. Бо без нього вночі заснути не можу, —  важко зітхає моя ненаглядна і сідає у просторе крісло, утопаючи в ньому. 

—  Я вже послав Роба за покупками,— виправдовуюсь, бо відчуваю, що мушу це зробити. Мені хочеться, аби моя пара була задоволена. Шкода, що побутовими дрібницями вона не обмежується. Все рветься до свого світу, а цього я не можу їй дати. 

А як сказати про те, що потрапивши в наш світ людина, яка стає парою дракону більше не зможе повернутись до свого світу - я не знаю. Ой, відчуваю, ще немало техніки ця квіточка зламає об мою голову.

—  Твій Роб вже третій день не може знайти звичайне коров’яче молоко. Може пора знайти собі нормального помічника? 

Сарказм з неї прям ллється, але мені варто бути терплячим. Якщо я вже надумав заволодіти її серцем, то маю розуміти, що відчуває моя пара. 

—  Сьогодні буде тобі какао, моя хороша, — смиренно посміхаюсь. Спілкування з Мелісою нагадує мені ходьбу по тонкій кризі. Один неправильний крок і можна провалитись у холодну воду, а у моєму випадку - впасти в її немилість.

Пф, це ніби я колись звідти вибирався. Таке відчуття, що мене там скоро за свого прийматимуть та видадуть  прописку.

—  Я ж просила так мене не називати, —  надає голосу сталевих ноток моя пара. М-м-м, як це солодко звучить.

—  Як не називати, моя хороша? —  посміхаюсь, а в самого бісенята граються в очах.

—  Моя хороша, —   пирхає вона.

—  Добре, — погоджуюсь з нею, а подумки додаю “Моя хороша”. Не заборонить же вона мені так думати. 

—  Ви чули? Це він такий добренький тільки тоді коли ви тут, — цокає дівчина, а я закочую очі, намагаючись стабілізувати дихання. 

Дракон у захваті від характеру його пари, він мов та собачка готовий ластитись під її ніжними ласками. Уже подумки він уявляє, як вона трепетно проводить руками по його лусочках, хвалить за шипи та захоплюється його срібними рогами.

Але це його, звісно, заносить у власних фантазіях. Бо поки що нами обом подібне, бачу, не світить. Гладити вона мене буде хіба що сковорідками. Я, правда, вже відчув як це.

—  То може ви попросите свого сина повернути мене додому? —  говорить Меліса, повертаючи мене у реальність. Ту, в якій вона від мене втекти готова. 

—  О-о-о, люба моя,  —  співчутливо говорить моя мама, ігноруючи нашу з батьком присутність. —  Я б з радістю це зробила. Та тільки не від нього це залежить.

—  Що ви маєте на увазі? —  напружується Меліса, а разом з нею і я.

—  Мамо, — кажу їй, але й сам не знаю, чи варто її зупиняти, може краще, аби Меліса про це дізналась зараз.

Ситуацію рятує батько. Він немов та блискавка - реагує миттєво. От що означає досвід.

—  Люба, тобі не здається, що наш син вже дорослий і сам ладен виправляти свої помилки.

—  Це все твої гени, Гарольде. Те, що ця дівчина опинилась в такій ситуації - винні лише твої гени та твоє виховання. Ох, сил моїх на вас немає. Як дала б обом за такі витівки…

—  Пані, —  обережно промовляє моя пара.  —  Ви щось хотіли мені сказати.

— Та нічого, моя люба, —  здається вона,  а потім підіймається на ноги. —  Не хочеш пройтись зі мною територією? За будинком Райнгарда є чудовий фіговий сад.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍