Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови 0-1, Вальдемар Лисяк

Когутам дуже сподобалися печера та шалаші Селкірка. Вони жили поруч. Протягом дня Селкірк робив свою справу, а Когути йшли в ліс, щоб обговорювати власні справи. Селкіркові це було зручно, бо йому було соромно різати козлятину, щоб їсти у них на очах. Вечорами вони сиділи разом біля вогню й розмовляли, і Селкірк усе більше й більше дивувався, дізнавшись про їхні проблеми. Вони були біженцями з важкодоступної східної частини острова, де з вершини гори Мон-Сентінела правив козиний тиран, якого підтримувала еліта сильних цапів, які гнобили слабку козину громаду. Шотландець знав, що навіть серед домашньої птиці існує сувора ієрархія з розподілом привілеїв, прав і обов'язків, він досвідчив це в молоді роки на подвір'ї родинної ферми, але подробиці, розказані "Когутами", його обурили настільки, що він крикнув:

– Це справжня держава!

– Ні, - заперечив Когут 1, - це просто стадо, хоча по-людськи його можна порівняти з державою. Є багато аналогій, наприклад, платіжні засоби…

Селкірк аж підскочив.

– Що? Платіжні засоби?… Це ти про гроші, чи не так?

– Я говорив лише про аналогію, - пояснив Когут 1. - Висушена трава грає роль ваших грошей, і'язанки якої застосовують до сплати, купівлю і підкупу.

– Але ж це система, як у людей! Яка різниця?

– Ти маєш рацію, — погодився Когут 1, — справді немає різниці. Але не варто цьому дивуватися.

– Чи не варто мені дивуватися? Будь-яка інша людина збожеволіла б від здивування, почувши це, але я божеволію не лише тому, що мені вдалося вивчити вашу мову, яка допомагає мені повірити у схожість життя тварин із життям людини...

– Але ти повинен був знати це раніше, з книги, яку ти тримаєш у своїй хижці, яка є першою книгою у твоєму світі.

– Про яку книгу ти говориш?

– Про Святе Письмо. Там докладно пояснюється відсутність різниці між людьми і тваринами. Дивно, що ти цього не пам’ятаєш, – усміхнувся Когут 1. – Ти не дуже уважно читав Старий Завіт.

– Ти знаєш Біблію?! — переляканим шепотом спитав Селкірк.

– Я повинен знати всі священні писання, інакше я не зможу бути Когутом номер один, це очевидно.

– Так… але… — затинаючись, промовив Селкірк, —… але це… це… зачекайте, я принесу!

Він побіг до хатини і повернувся з Біблією. Когут 1 показав йому відповідний абзац Екклезіаста, і Селкірку зробилося соромно. Він прочитав книгу занадто швидко, це була правда. Там чорним по білому було зазначено, що "люди — лише тварини", і що обидва види нічим не відрізняються.

– Тут є багато інших вірних спостережень, - сказав Когут 1, - це наймудріша з книг Старого Завіту. Ми без застережень погоджуємося з багатьма твердженнями Екклезіаста. Наприклад, з ось цим, прочитай.

Селькірк глянув на фрагмент, на який йому вказав ватажок:

"У той час, коли людина панує над людиною, я бачив, як з пошаною ховали злочинців, а тих, хто чинив добро, мусили покинути святиню, і про них забули. Ось марнота землі: праведні отримують те, що заслуговують грішники, а грішники отримують те, що належить праведним".

– Так воно і є у нас в стаді, яке ми наразі залишили», — сказав Когут 1, коли шотландець закінчив читати. — І так, як тут, дивись.

Селкірк подивився на іншу сторінку:

"Помилкою з боку влади є те, коли вона дурість виносить на високі посади, а здібні залишаються внизу".

– Ось що там відбувається, але ми хочемо це змінити, про що, хоч і натяками, йдеться в цій книжці.

Когут 1 показав Селкіркові інший абзац, у якому було написано:

"Коли ти бачиш гноблення бідних і насильство проти закону та справедливості, що чиниться в країні, не дивуйся, бо над високим сидить ще вищий, а ще більш вищий над ними обома. Зважаючи на все це, найбільшу користь для країни мав би цар, який дбав би про обробку землі".

Когут 1 прокоментував останнє речення:

– Обробка землі тут означає плекання стада, дбання про його добробут і взагалі чесне господарювання.

– І ти хочеш стати новим царем, — здогадався Селкірк. Йому відповіло колективне і схвальне мекання "Когутів". Наступного дня Селкірк заглибився в Старий Завіт; він читав його з самого початку, як ніколи раніше не читав. Помітивши це, Когут 1 пробурмотів:

– Шкода, що ти не можеш прочитати нашу священну книгу, але якщо хочеш, ми про неї розповімо.

– Ваша священна книга? То ви маєте…

– Маємо. Вона називається "Трава" і є основою всієї діяльності "Когутів". Її написав старий козел із південного заходу острова, наш патріарх, нині покійний.

– Отже, у вас є релігія і священики?

– Вони є, але я мав на увазі не це. Я використав слово "священна" стосовно нашого кодексу, як метафору. Але якщо ти вже торкнувся того, що ви називаєте релігією, то я тобі поясню. Наше стадо поклоняється Дереву зі Смачною Корою, і цей культ має своїх опікунів, які є чимось на зразок ваших священиків. Їх називають Опікунами Кори. Це каста дурнів і дурисвітів, яка заволоділа темним розумом значної частини стада. Один із них навіть розпоряджається поряд з козиним правителем, але решта козиних сановників ненавидять негідника, тому його дні полічені. Нас це влаштовує, нехай вовки їдять один одного, ми почекаємо слушного моменту. Дні царя також пораховані, я намагаюся, щоб цих днів було якомога менше.

– Як ти стараєшся? Ти втік звідти!

– Ми відправляємо туди наших агентів і наші листи.

– Листи?... Покажи, як ти пишеш.

Когут 1 схопив зубами гілочку найближчого куща, відірвав тонку й гостру паличку, спритно встромив її в щілину ратиці й нашкрябав щось на піску, сказавши:

– Це я викреслюю кілька перших літер нашого алфавіту...

– А на чому ти пишеш?

– На висушених листках певного виду чагарнику, які підходять для цієї мети.

Селкірк глибоко задумався над усім цим, дійшовши висновку, що історія людей і історія тварин дуже схожі. Він погано знав історію античності, і навіть про історію, давнішу кількох десятиліть, мав туманне уявлення, але того, що він чув у портових шинках, було достатньо, щоб скласти чітке уявлення.

На п’ятий день Когут 1 чемно запитав Селкірка, чому він не полює з мушкетом, що висить під стелею хижі.

– У мене закінчилася амуніція, — чесно відповів шотландець.

– Це означає, що у тебе немає пороху?