Lunar Veil - Мої власні межі, Lunar Veil

Максим не знав, хто він є, і його життя було поглинене егоїзмом і страхом перед невідомим. Втім, після знайомства з Надією, зрозумілою художницею, яка навчила його бачити красу в дрібницях, він почав знаходити себе через музику. Страх і закритість поступово відходять на другий план, коли він починає розуміти, що справжнє життя — це не тільки контроль, а й відчуття, емоції і відданість своїм пристрастям. І хоча їхні шляхи розходяться, кожен із героїв залишає у серці щось важливе: для Максима — це музика, для Надії — родина і любов.

Глава 1: Зустріч на роботі

Максим відчував, як звичний холод в його грудях наростає, коли він отримував чергову посилку для доставки. Сьогоднішній день здавався таким, як і всі інші: безликий, без емоцій, лише робота і ще раз робота. Він вмів тримати всі свої почуття під контролем, не дозволяючи ніщо вибивати його з колії. Після всього, що сталося в його житті, він навчився бути лише для себе.

Коли він прийшов до дверей майстерні, десь у глибині душі відчув щось дивне – це було щось нове, але неприємне. Він стиснув кулаки, придушив цей внутрішній відгук і натиснув дверний дзвінок. Відповіли миттєво.

— Вітаю! Посилка для вас, — мовив він, посміхаючись, але його усмішка була скоріше холодною формальністю, ніж справжнім бажанням допомогти.

Жінка, що з’явилася перед ним, виглядала зовсім не так, як він очікував. Вона була старшою за нього, та все ж мала в собі щось молоде і живе. Її очі були яскраві, а її рухи – граціозними, як у художниці, котра відчуває світ через кисть і фарби, а не через рамки. На вигляд їй було десь 28, а на обличчі – натхненний вираз, який він не міг пояснити.

— Дякую, — сказала вона, беручи посилку, і її голос був м'яким, але впевненим, як у людини, що звикла до творчості та самовираження. — О, це дуже важлива посилка. Ви не уявляєте, скільки часу я її чекала.

Максим знизав плечима, відчуваючи, як його внутрішній бар'єр ще більше затягується.

— Раді, що змогли доставити. Якщо треба, ще щось привезу, — промовив він, намагаючись зберегти холодну дистанцію.

Але Надія не поспішала закрити двері. Вона дивилась на нього так, наче хотіла щось сказати, але вагається. Її погляд був зацікавлений і одночасно проникливий.

— Ви не виглядаєте типом, який часто приносить мистецтво, — сказала вона несподівано, піднявши брову і посміхаючись. — Ви, здається, більше з того типу, хто лише доставляє, не замислюючись про те, що везе.

Максим був трохи здивований. Зазвичай його не чіпали такі прості зауваження, але від неї вони звучали інакше. Це змусило його на мить замислитись.

— Я просто виконую свою роботу, — відповів він, не бажаючи заглиблюватись у розмову. — Немає часу на зайві роздуми.

Надія вдивлялась у нього довше, ніж звичайно, і її погляд здавався не таким, що просто спостерігає за ним, а ніби намагається побачити більше. Вона нахилилася трохи вперед, наче шукаючи щось у його обличчі.

— Втім, іноді, — сказала вона, — навіть коли ми не шукаємо, ми все одно знаходимо. Наприклад, я, коли малюю, часто не знаю, що з’явиться на полотні. Тільки коли завершую, розумію, що це справжнє мистецтво.

Максим відчув, як її слова зачіпають щось глибоке всередині нього, але він не міг визначити, що саме. Це не була закоханість, це була якась інша емоція, від якої він відчував себе зніяковіло.

— Ну… я не художник, — знизав плечима він. — Мені це здається трохи безглуздим.

Надія посміхнулась, і в її усмішці була якась спокійна впевненість.

— Можливо. Але, хто знає? Можливо, ви ще не побачили того, що я бачу.

Максим не знав, чому її слова залишилися в його голові. Він підняв погляд і побачив, як її очі знову дивляться на нього, але вже з таким розумінням, яке змусило його замовкнути.

— Можливо, — повторив він, хоч і не вірив у те, що сказав.

Надія кілька секунд мовчала, а потім тихо додала:

— Я надіюся, ви знайдете, що шукаєте.

І з цими словами вона зачинила двері. Максим стояв на порозі ще кілька секунд, почувши її слова як відлуння, що вразило його більше, ніж все, що він міг очікувати. І відчував, що цього разу йому не пощастить просто забути.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍