Минуло 40 років з того моменту, як одна родина загинула при загадкових обставинах. Люди забули. Місто відбудувалось. Але зло — не зникло. Воно просто чекало. Тепер усе починається знову. Таємничі смерті, зникнення та дивні тіні повертаються на вулиці міста. Вижити — більше не головне. Головне — дізнатися, що саме трапилось тоді, чому саме та родина, і хто пробудив це

— Я подвою суму вашого гонорару. Якби мала чим, я б точно вдавилася. Втім, я досі нічого не замовила, тож просто запнулася на місці, схопившись за спинку стільця. Він що, жартує? Навіть перша сума, яку він мені назвав, була захмарною, хоч і відповідала складності замовлення. Але якщо подвоїти її… Ні. Це дуже-дуже погана ідея. — Справа не в грошах, — суворо проказала

Хтось скаже, що це звичайна романтична історія. Але це не так. Для мене — це розвиток особистості, це зміни, це кліше, які нав'язують інші, і так, це — кохання. Кохання до світу, до себе... до партнера. Хтось скаже: банально. А я скажу — це життя. Ось і Аліса Мигдаль: одинока, холодна... Одним словом — "Велике Стерво". Чи справді це так?

Це не просто збірка віршів — це історія кохання, написана пошепки. Від першого погляду — до прощань, листів, повернень і, зрештою, вічного "так" під плакучою вербою. Ці вірші — як уривки з листування, як фото з пам’яті, як музика, що звучить у серці, коли мовчить світ. Це шлях двох людей крізь відстані, сумніви й щастя — до справжнього, дорослого кохання.

Літо в селі — це зірки, що падають у траву, карти в кишені й жарти, від яких пацани сміються до хрипу. Але на Зеленій вулиці є стара хата, яку краще обходити, коли сонце ховається. Сем із хлопцями не вірять у дурні плітки, та одна ніч змінює все. Тіні стають ближчими, страх лізе під шкіру, а старий шкільний вчитель дивиться так, ніби знає, що чекає попереду. Чи

Він не вірив у кохання. У його світі не було місця для почуттів — лише вигідні угоди, холодні обійми та короткі інтрижки, які не залишали сліду. Життя чоловіка, якому належав один із найуспішніших холдингів країни, було розписане до хвилини. Жодного простору для випадковостей. Вона — зовсім інша. Її світ був наповнений барвами: сміх дітей у школі, де вона працювала,

Існує такий давній звичай, що напередодні Великодня кожний християнин має висповідатися у всіх своїх гріхах. І навіть якщо минулого вже не змінити та зроблені колись помилки не виправити, запізнілі каяття все ж здатні полегшити душевні муки.

Помираючи, вони чули мій спів. Це найменше, що я могла для них зробити. Слова моєї пісні — древні, як світ. Мелодія сплетена із шелесту хвиль, крику мартинів та відблисків сонця на темній воді. Ця пісня — мій подарунок. Прощальний.

— Якщо не відчиниш, я виб’ю скло! — вигукнула вона у темряву. Двері різко прочинилися. Вся злість одразу кудись зникла, щойно її очі зустрілися з його. Напівроздягнений, зі скуйовдженим волоссям Лучано виглядав сонним і трохи роздратованим, але таким рідним і небезпечно красивим. Плечі, руки, лінія ключиць… Його тіло ніби було створене для того, щоб дарувати насолоду

Готична поезія що оповідає про жах, помсту за любов, самотність. Перший вірш що розгортає мій збірник Готичної поезії.