Роман Олійник (Argonayt) - ЗапІзнІле Каяття, Роман Олійник (Argonayt)

Існує такий давній звичай, що напередодні Великодня кожний християнин має висповідатися у всіх своїх гріхах. І навіть якщо минулого вже не змінити та зроблені колись помилки не виправити, запізнілі каяття все ж здатні полегшити душевні муки.

1

Напередодні Великодніх свят у кожної порядної господині знайдеться багацько невідкладних справ. Насамперед навести ідеальний порядок в своїй оселі: повитирати усюдисущу пилюку, ретельно вимити шибки вікон, випрати й перестелити всю постільну білизну. Ще треба добре обміркувати з яких страв буде складатися святковий стіл, завчасно зробити для цього потрібні закупки, пригадати старі і пошукати в Інтернеті нові рецепти наїдків, якими потім можна буде похизуватися перед дорогими гостями. І все це встигнути між заняттями в школі, доглядом за маленькою онучкою й повсякденними домашніми клопотами.

Катерині Максимівні дивовижним чином вдавалося завиграшки справлятися з усіма цими завданнями. Хоча чого лукавити – не обходилося без посильної підтримки і її домочадців. Найголовнішим серед них був Володя, чоловік жінки. На нього вона могла покластися в будь-якій справі. На відміну від переважної більшості представників сильної статі людства, Вовчик, як його пестливо називала Катерина, ніколи не цурався допомогти дружині чи то на кухні, чи в прибиранні їхнього будинку, чи навіть в спільному поході за покупками на міський ринок чи в супермаркет. Ще були син з невісткою, та їм вільного часу заледве вистачало на себе та свою донечку-красуню, тому на них жінка особливо і не розраховувала.

Коли до Пасхи залишилося всього три дні, Катерина Максимівна раптом виявила, що для одного з салатів їй не вистачає звичайного хрону. Звісно, можна було б і відмовитися від цієї страви, та вона дуже подобалася синові та чоловікові, і жінка не могла залишити їх на свята без улюбленої смакоти. Тож хоч-не-хоч а треба було негайно відправлятися за необхідним інгредієнтом. На щастя погода надворі була погожа, до найближчої продуктової крамниці було рукою подати, а найголовніше більшість із запланованих справ вже було успішно завершено.

– Вовчику, я на хвильку вибіжу в крамницю, треба дещо там докупити, – вигукнула жінка до чоловіка, котрий в той час бавився з внучкою в якусь комп’ютеру гру. – Приглянеш там за шпондером в духовці.

Не чекаючи на відповідь вона накинула на себе курточку й хутко вискочила з будинку. Від особняка з передмістя де мешкала Катерина зі своєю родиною, до мінімаркету куди вона прямувала, було іти десь метрів зо триста. Цю незначну відстань жінка подолала без поспіху, адже весна була її улюбленою порою року. І не всі три місяці, а той невеликий проміжок часу коли природа прокидається від зимовою сплячки, на деревах з’являються перші пуп’янки цвіту, а додому з далекого вирію повертаються лелеки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍