Роман Олійник (Argonayt) - ЗапІзнІле Каяття, Роман Олійник (Argonayt)

Будинок Наталі Олегівни дійсно знаходилося на сусідній вулиці. Як пригадувала вчителька раніше воно належало одинокому дідусю, який помер десь з півроку тому. З того часу невелика кам’яниця стояла пусткою, та тепер у неї вочевидь з’явилася нова власниця. Всередині дому панувала ідеальна чистота та зразковий порядок, однак відчуття того що тут хтось мешкає чомусь не було. В повітрі не витали аромати свіжоприготовленої їжі, не чутно було веселого гомону пожильців, навіть килимок біля порогу мав такий вигляд ніби на нього вже давненько не ступала нога живої людини. Хоча чого ще можна було сподіватися від будинку де панує одинока старість.

Поки бабця готувала каву на кухні Катерина мовчки сиділа у вітальні й розглядала світлини розвішені на стінах кімнати. Їх тут було мабуть десь з півсотні. Різних розмірів. Кольорові та чорно-білі. Заламіновані або під скляним покриттям. Всі фотокартки поєднувало одне – Він. На одних це був маленький хлопчик з пухкими щічками в смішному блакитному комбінезончику. На інших вже підліток у стильному костюмі за шкільною партою. А он з цієї світлини на жінку весело зиркав іскристо-карими очима молодий симпатичний парубок. Саме такий яким його запам’ятала в Катерина під час їхньої першої зустрічі.

Скільки вже відтоді років спливло, однак вона й досі не змогла остаточно забути ні це обличчя, ні погляд, ні усміх на вустах. А тепер, побачивши стільки його зображень відразу, здавалося навіть почула й голос, що долинав з далекого минулого. Та спомини, якими б яскравими не були, не могли вже зворушити серце жінки. Вони залишалися тільки нагадуванням тих подій та почуттів, котрих вже ніколи не повернути й не варто повторювати. Та й навіщо це робити, якщо всевладна доля давно вже розставила все по своїх місцях?

Але це тепер, обтяжена прижитими роками і набутим досвідом, Катерина Максимівна сприймає все так розважливо й по філософське. В часи своєї юності вона ж нічим особливим не відрізнялася від тих дівчат-одноліток, що її оточували. Була наївна, легковірна і наповнена романтичними мріями та сподіваннями на щастя, що мало ось-ось постукати в її двері. Підґрунтя для таких веселкових надій ховалося не тільки в молодому віці Катрусі, але й перших успіхах яких їй вдалося досягнути в житті. Ще б пак, закінчити на відмінно школу й педагогічний інститут, отримати роботу в найпрестижнішій гімназії їхнього міста, практично відразу завоювати любов учнів і повагу старших колег. Чого ще можна побажати в такому молодому віці?

Навіть в особистому житті все складалося у неї пречудово. На одній з молодіжних дискотек зустріла надзвичайно гарного хлопця, котрий припав їй до душі з першого погляду. Той відповів дівчині взаємністю і вже незабаром у них були романтичні побачення, ніжні обійми та солодкі поцілунки. Здавалося до повного щастя не вистачало тільки якоїсь маленької дещиці, як ото весілля. Та саме цієї крихітної дрібнички з коханим хлопцем Катерині й не судилося досягнути. На перепоні омріяного сімейного блаженства стала мама її обранця, лиховісна Наталя Олегівна. Жінка чомусь відразу поставилася вороже до неї і ніколи не приховувала своєї неприязні та зневаги.