♥️♥️♥️

Небесна Матінка створила душі для Майстрів Заліза, які вирізнялися б за своєю долею працьовитістю, невтомністю та бажанням допомогти, щоб разом вони врятували нашу неньку від підлих загарбників.

Доброго ранку.У мене до вас є розмова. Чи можливо зустрітися з вами особисто і обговорити перевірку лісопилень Антона Миколайовича? - Ви будете цим займатися? - Так. - Особисто зустрітися я не можу. - Окей, тоді давайте телефоном. - На перевірку лісопилень у мене піде приблизно місяць. Вас це влаштовує? - Ні. - Ну ви ж розумієте, що якщо вам потрібна повна і якісна

Школа янголів та демонів

Вона завжди пила каву без цукру — як символ своїх несказаних почуттів. Він був її першим коханням, яке залишилося в мовчанні. Через роки вони зустрічаються на вечорі випускників, де правда нарешті виривається назовні. Їхня історія — про запізнілі зізнання, солодкий присмак надії та шанс, якого колись так не вистачало. "Кава без цукру" — це ніжна розповідь

Цей поетичних твір — проникливий спогад про листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської, їхню дружбу, сповнену надій та мрій, і болісне прощання, що прийшло з хворобою та мовчанням. Листи, що колись палали словами розчинилися у сутінках часу, залишаючи після себе гіркоту втрати та вічний голос у спогадах.

Злочинне угрупування Вільних міст загрожує жителям столиці Асканії, Лорану. Руне Де Вер - жорстокий вбивця, увʼязнений відомої тюрми «Пекло» на довічний строк, що мусить терпіти представників правопорядку, які вважають його членом «Пелюстків» та бажають використати в своїх цілях. Втративши бодай якусь цікавість до життя, Руне починає думати про самогубство, проте

Ліс стирає імена, але пам’ять про біль живе найдовше. Нова історія — про самотність, яка пускає коріння, і про надію, яка ще жевріє у грудях тих, хто загубив себе...

Що є важливіше? Суспільна думка, чи суспільна мораль? Гроші чи влада? Веремію цікавить лише помста і він втілює її не задумуючись, як і личить людині. Проте... щось іде не так. Спроба врятуватися приводить його до єдиної жінки, яка, здавалось би, його розуміла.

То про що ж моя історія? З чого все почалося й як закрутилося? А почалося воно, певно, з того самого – злощасного вечора. Брати мої повернулись із Академії. З якої такої Академії? Та з тієї Академії демонічних істот. Хочеш заміж? Іди в Академію. Прагнеш пристойну роботу? Академія, не інакше. Хочеш, щоб тебе як особу сприймали, а не як капусту – знов-таки, Академія.