– Так, значить, не кинеш? – Нізащо не кину. Хіба, що накажеш. Але тоді я помру, – зізналась Аліса. – Не накажу... Я збожеволів від тебе раз і назавжди, та з кожним подихом ти стаєш мені все ріднішою. До тебе я навіть не здогадувався, яким прекрасним може бути світ. Тепер я хочу прожити в твоїх обіймах років сто, а потім попрошу у Бога ще вічність для нас.

В приціл я бачила, як Його пронизала автоматна черга, як падав, як завмер... А потім підірвали мій «секрет», місце з якого я прикривала Його групу. Далі не пам’ятаю.

Алекс: шість років тому вона була молодшою сестрою приятеля, яку я майже не помічав. Однак її брат зрадив мене і, можливо, вона допомогла йому. Проте я не зламався і досяг успіху. Тепер Ніка повертається у моє життя — геть не схожа на себе минулу, з зухвалою пропозицією. Вона думає, що зможе мене обіграти? Можливо, але я вирішив перетворити це на свою гру, де ставка

— Що ти робиш? — шепочу в темряву. — Ненавиджу тебе, — видає незвично охриплим голосом. Я це знаю, ось тільки… його слова розходяться з діями. Він торкається мене, безцеремонно розстібає верхній ґудзик на блузці й пірнає пальцями всередину. — Так не можна… — Ти ще не зрозуміла? — хмикає. — Мені можна все. Він мій зведений брат. На нього не можна дивитись, його не

Він був моїм першим коханням. Помічник мого батька. Дорослий, дотепний, чарівний, і недоступний. Для нього я наче молодша сестра, якій можна давати поради, постійно глузуючи, але несподівано він пропонує підвезти мене на випускний...

Що робити, коли ти маєш дві подоби: кінську й людську? А одягу не маєш... Пошукати когось, хто тобі його намагічить? Краще так, ніж отримувати кожного разу на горіхи, м'яко кажучи. Веселий бонус до "Стихійного лиха"

— Ви хто? — збентежено запитала. — Наречений… Дівчини яка зраджує мені з твоїм нареченим. В день свого примусового весілля я точно не очікувала, що до мене заявиться незнайомець з подібною заявою. Проте здогадавшись, що мене насильно видають заміж, події набувають негаданого повороту. Він дає мені зробити власний вибір. Пропонуючи мені прихисток і помсту. Та я точно

Життя - що калейдоскоп. Був Петро звичайним студентом політехніки - став козацьким новиком. Жив у третьому тисячолітті - а опинився у середині сімнадцятого століття. Здавалося б, куди більше? Так ні, пустотливій долі і цього виявилося замало. Не встиг Петро звикнутися з привільним життям, як потрапив у неволю. Ще й найгіршу з усіх можливих, бо полонили його харцизи.

Зрада - то одне з найтяжчих випробувань у житті людини. Чому? Мабуть, через те, що зраджують нам ті, від кого ми того не чекаємо, а саме важливі та дорогі люди... - Це твій наречений, доню! Як ні в чому не бувало, повідомляє мені батько. У мене шок... - Як це... Що? Батьку, скажи мені, що ти так жартуєш?! - Ні, це не жарт, Олівія! Вибач, але тобі доведеться вийти

Його величності готували за дружину лагідне янгольське створіння з ідеальними манерами, але… сталася помилочка — на її місці опинилася я. З янгольського у мене лише миле личко. Я з дитинства була зірвиголовою та бунтаркою, я настирлива і маю розряд дзюдо. Зовні його величність гарний як бог — як я люблю: енергійний і нахабний. Ось тільки в його картині світу