Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

18.3

Погляди детективів пройшлись по площі кімнати, оцінюючи обстановку, яка явно була не на їхню користь.

Вихід? Два тунелі, якими вони прийшли сюди – обидва кишать нюхачами, а може чим і по-гірше. Велика бійка? Самогубство – занадто маленька кімната, щоб Серж міг розкидуватись закляттями, а вони - маковим порохом та нефритовими кулями. Але головне – стіл. Червона тканина на ньому, свічки розставлені дивною пентаграмою, інгредієнти – кістки, ікла, серце – та звичайна порожня банка посередині малюнку.

- Не очікував побачити вас так скоро, - абсолютно сині очі звузились до розміру щілинок і прискіпливо оглянули непроханих гостей.

- Щ-що за… - Серж скрипнув зубами.

- Хіба ти не казав, що у Ніколо була синя луската шкіра і сині очі, і… - пошепки звернулась до чаклуна Мірайя.

- О, я бачу спантеличення у ваших очах, - злодій розплився у посмішці. Він перевів свій погляд прямо на вишневоволосого. – Вітаю, друже.

- Хто ти? – суворо спитав Серж, взявшись за рукави піджаку.

- Не впізнаєш старих друзів? Невже пам’ять підводить?

- Ти не можеш бути моїм другом. Мій друг мертвий! Магічний зв’язок із ним втрачено назавжди…

- Ох, молю! Залиш ці історії для когось іншого! – закотив очі чаклун. – Ми обидва знаємо, що розірвати магічну клятву, дану Раді, легше, ніж здається.

- Але не тавро, не зв’язок!

- На! Дивись! – синьошкірий закатав рукав і на зап’ястку чорним проступили завитки, що створювали дивний, невідомий Корі, візерунок.

Рубан шумно втягнув повітря, що означало – так воно і є. Перед ними, власною персоною, стояв зниклий і знайдений Ніколо.

- Як таке можливо? – із щирим здивуванням запитав Серж, продовжуючи розстібати запонки на рукавах.

Кора вже знала що він замислив. Треба було лише потягнути час. На щастя, злодій виявився говірким.

- Ну, знаєш… є в мене друзі з.. того світу, - зробив він невизначений жест руками.

- Кар! – пташиний крик, від якого Кора сіпнулась і це не залишилось без уваги.

- Ах! Мій милий друг доставив тобі неприємності, маленька детективе? – він поманив птаху пальцем і та, зробивши коло під стелею, приземлилась йому на руку. Одна голова ворона дивилась на компанію, інша – за спину чаклуну. – Ох вже ця кров Веги! Знову вони сують ніс не в свої справи. Так мале-е-енький мій?

- Це був ти? Те, що сталось із батьком? – на її питання він лише хитро всміхнувся, а Кора стиснула кулаки.

- Бідна дівчинка. Залишилась зовсім одна в цілому світі. Батечко в лікарні, мати невідомо де і навіть єдиний, хто по-справжньому кохав тебе – залишив! – її рука потягнулась до пістолета. – Хочеш вбити мене? Помститись? То давай! – закричав маг і дівчина зробила крок до нього.

Та Себастьян рвонув її назад прямо перед тим, як біля її носа промайнув вогняний промінь, що розділив кімнату і побудував між ними напівпрозору стіну.

- Вниз! – в той же час закричав Серж, адже він випустив у Ніколо паралізуюче закляття, яке відскочило від бар’єру і пронеслось їхньою половиною.

Себ повалив Кору, накривши її своїм тілом, те саме зробив Серж для Мірайї, а от Лоріку пощастило менше. Рудий хлопчина здригнувся від магічної кулі, рухнув на землю і втратив свідомість.

- Лорік! – кинулась до нього Рейя, дістаючи з кишень зілля відновлення і вливаючи його в рот хлопцю.

- З ним все буде добре. Його просто паралізувало на кілька секунд і він відключився, - заспокоїв їх Рубан, явно звинувачуючи себе.

З тої сторони стіни приглушено долинув сміх Ніколо та каркання ворона, що кружляв нагорі. Він аж скрутився від сміху.

- Безпека світу смертних в надійних руках! Годі вже й казати про Темний! Ха-ха-ха! Ви ніколи, ніколи, не переможете! У-ух! – він витер очі рукавом. – Досить жартів! – розкинув руки в різні сторони. – Час для справжньої магії! – ворон скинув йому в руку маленький паперовий згорток. Ніколо знущально підняв його на рівень обличчя і вдивився в блакитні очі Кори. – Дякую! Без тебе, маленька детектив, я б нізащо не знайшов його… Хі-хі!

Чаклун прийнявся монотонним голосом читати закляття. З-під його пальців почали сипатись жовті іскри. Свічки на столі в пентаграмі то згасали, то запалювались самі собою і перший інгредієнт – серце нареченої вампіра полетіло у банку, де перетворилось на криваве місиво, ніби пройшовши м’ясорубку.

- Я розберусь із цим, - Себастьян, який до цього часу не діяв, що було дивним, підскочив до стіни.

- Стривай, хлопче! – зупинив Серж. – Збережи свій вогонь. Він нам іще знадобиться. Я розберусь, а ви приготуйте свою зброю, - очі почервоніли, повітря довкола стало густим, наповненим присмаком, який Кора не могла описати ніяк інакше, окрім як – магія.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍