Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

- Ні! Не перемогли! До перемоги нам ще дуже далеко! І чого ти такий веселий? Цей вбивця може мати відношення до коми мого батька! А ти хотів відібрати у мене шанс дізнатись про все і врятувати його?! Заради Тіні, скажи мені чому ти покинув свою команду і пішов один? Подобається піддавати себе необдуманому ризику? Подобається близькість смерті і азарт бою? Що ж, тепер ми усі близькі до спочину на дні Отти! Я не знаю що і кому ти намагаєшся довести, але цим ти робиш тільки гірше! І не лише собі! – як і минулого разу – вона не мала цього казати. Але і не сказати не могла.

Себастьян продовжував посміхатись, із викликом дивлячись на неї. Кора помітила боковим зором знайоме світіння і відчула холодок на шкірі. Вона озирнулась.

- Фібі, - одними вустами промовила Кора. Спираючись на стіну, вона пішла далі коридором. Чейз дістав з-за поясу і револьвер, і кинджал.

Довгоочікуване світло в кінці тунелю вивело їх в простору кімнату. Вони примружились. Не встигли роззирнутись довкола, як почули щасливе:

- Коро!

Мірайя кинулась на шию дівчині і мало не розплакалась. Кора і сама стиснула її міцніше в обіймах. Вони живі і це додавало впевненості.

- Себ! – щасливо здивувався другу Лорік, вийшовши із сусіднього тунелю.

- Ах ти негідник! Мерзотник такий! – Рейя накинулась на нього зі стусанами, але їх перервав писклявий незнайомий голос.

- Так-так-так. Кого я бачу!

Усі озирнулись всередину кімнати.

За столом, накритому червоною тканиною, стояв чоловік в плащі, з-під якого тонкою ниткою ліниво колихався довгий лисий щурячий хвіст. У світлі кількох сотень свічок його луската шкіра виблискувала прекрасним синім переливом.