Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

Кіра стиснула зуби, злившись і обурюючись. Чому він її не послухав? Гордість не дозволила послухати дівчисько? Послухати її пораду – вище за його гідність? Набагато гідніше бути нокаутованим? Ідіот. Його гордість його й погубить.

Дівчина не стала відходити далеко, як зробила це спочатку. Все одно їй не вдалося сховатися: сама не помітивши, вона підібралася близько до рингу, всупереч своєму плану не з'являтися на очі Ігорю. Зараз це вже ні до чого. Кіра так і залишилася стояти біля рингу біля кута Ігоря. Вчепилася руками в канат і на всі очі стежила за боєм.

Ігор виляв. Уникав противника, намагаючись дістати свінгом. Та хто так зараз взагалі робить? Хто його міг цьому навчити? Явно не Михайло Андрійович, це щось із 60-х, олдскульне. І абсолютно марне. Він не міг дістати лівшу. Можливо, він просто відволікав час, бажаючи протягнути до кінця бою?

Але що він собі думає? Йому не перемогти за очками. Він пропустив уже понад десять ударів, а сам завдав критично мало.

Час минав, секунди текли нестерпно повільно. І бійці половину п'ятого раунду не завдали жодного удару. Алан наступав, Ігор відступав.

Все змінилось раптово. Якоїсь миті, Кіра не помітила, коли це сталося, але Ігор дозволив Алану надто сильно наблизитися.

Кіра завмерла і затамувала подих. Ігор пропустив удар у ніс. Буквально підставився, але водночас завдав зустрічного удару в обличчя противника. Через секундне замішання Алана, який не очікував такої каверзи, Ігор виграв буквально мить, але майстерно нею скористався.

Умілий, чітко поставлений, ідеально точний аперкот по печінці, і завершальний потужний хук у щелепу повалили Алана на підлогу.

Це нокаут. Нокаут!

Рефері почав відлік, але у цьому не було необхідності: Алан валявся непритомний. Кіра відразу видихнула все повітря і не помітила, як на обличчі розпливлася посмішка полегшення та радості.

Перевела погляд на Ігоря. У того з носа струмком текла кров, а погляд, спрямований у її бік, не віщував нічого доброго. Злий, непримиренний. Хижий. Дівчина проковтнула і відліпила задеревенілі пальці від каната. Посмішка сама собою сповзла з обличчя. Зробила крок назад, натрапила спиною на когось і зупинилася.

Що вона робить? Вона задкує? Знову тікає від нього? Чи не час це припинити?

Але реакція на хлопця була за межею її контролю.

Ігор прямував у її бік, витираючи кров з обличчя, зло розпихаючи глядачів, що товпилися біля рингу.

Кіра мимоволі стиснулася під гнівним поглядом. Чим більше наближалися чорні очі, тим більше Кірі хотілося провалитись під землю. Його злість робила її безвольною. Маленькою та слабкою. Крихіткою-пташкою поруч із небезпечним хижаком. Звичний страх ковзнув по спині, але швидко змінився приємним поколюванням передчуття.

Хлопець наближався, і серце застукало гарячково швидко, плутано і пропускаючи відразу кілька ударів. Такий знайомий блиск у чорних очах. Живий такий. На обличчі наче буря емоцій. З темними тінями втоми під очима, зі свіжою раною на вилиці, і кривавими підтіками.

Вона відчувала його злість за кілька метрів, бачила стисну щелепу та похмуре чоло. Бачила обіцянку в очах. Справжнє пекло у погляді. І попри все розправила плечі, і задерла догори підборіддя, готуючись зустріти ураган. Ігор підійшов упритул, нахилився, майже торкаючись її чола своїм і глухо прогарчав:

- Якого біса ти тут робиш? - стиснув кулаки добіла, ледве стримуючи злість, що клекотіла всередині. Кіра проковтнула, її нещасна сміливість швидко здмухнулася під його злим поглядом. Дівчина змусила себе підняти очі. Знизу вгору, немов зашугана дворняга, що нашкодила, перед розлюченим господарем. Нескладно пробурмотіла:

- Я тут... Просто... Зайшла подивитися.

Чорт. Кіро, візьми себе в руки і говори впевнено. Ти маєш повне право бути тут. Без його дозволу та схвалення.

Від нього віяло агресивністю, жаром і азартом минувшого бою, чорні очі зловили відбиток вогнів і наче спалахнули. Кірі не звикати до його ворожості, давно настав час адаптуватися, але по шкірі все одно побігли мурашки, а голос зрадливо здригнувся:

- Я тут у справі, зрозуміло? Я можу бути там де захочу.

- І якого ж біса ти завжди там, де тебе бути не має? Ти мене переслідуєш? - очі Ігоря звузилися і подивилися з підозрою, і Кіра спалахнула:

- Звичайно, ні! Я приїхала на конференцію.

- Ну так і вали на свою конференцію, а тут тобі робити нічого!

- Я буду там, де вважаю за потрібне бути! - Кіра вперла руки в боки і підвела голову, з викликом дивлячись в очі хлопцеві.

Ігор глухо загарчав і схилився до неї ще ближче.

– Ти. Мені. Заважаєш. - Вимовив з розстановкою і знову стиснув щелепу, так, що загуляли жовна. - Я відволікаюсь і роблю помилки. Через тебе.

- Та ну? А мені здалося, що я допомогла тобі. - Якомога невимушеніше відповіла Кіра.

Ігор сторопів від цієї заяви, відкрив рота, щоб щось сказати, але голос судді несподівано різко гримнув на весь зал. Він оголосив початок нового бою.

Ігор здригнувся і розвернувся корпусом у бік рингу, ніби разом втратив інтерес до дівчини. Його лоба прорізали глибокі зморшки, він насупився і почав пробиратися ближче до рингу.