Христина Лі Герман - Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман

    — О Ханна, — чоловік проігнорував слова сина. Він лише холодно оглянув Лео і продовжив, звертаючись до пані Кім: — Як ти допустила, що наш єдиний син сплутався з наркоманкою, а дочка стала трейні в музичному агентстві?

    Леонард не витримав. Я завмерла усім тілом, коли він розреготався на увесь зал. Та так сильно, що завмерли навіть офіціанти.

    — Не смій сміятися... — чоловік тільки почав, але Лео всадив кулак в стіл і піднявся.

    Мороз побіг по спині, а ноги заніміли. Я не знала, як вчинити: зупинити його, або не втручатися? Що ж правильно?

    — Я йду! Не було навіть сенсу влаштовувати подібний цирк! Сімейна вечеря? Хто тут сім'я, пане Гальяно? Яке ти, взагалі, маєш право ставити подібні питання матері? Хто ти такий після того, що зробив? — я уперше чула його голос таким.

    — Шмаркач! — басовито вигукнув чоловік і теж піднявся, але ліворуч прозвучав сталевий наказ.

    — Заспокойтеся обоє!! Негайно! — закінчивши, пані Кім холодним поглядом простежила за колишнім чоловіком і сином. Обоє сіли на місця і замовкли. — А тепер почнемо розмову, — підсумувала вже нормальним голосом жінка.

    Кинувши погляд на Емілію, я посміхнулася. Бідолаха, виявилася не готова до того, що її чоловіками керувала інша жінка. Продовжувала керувати, як дружина і мати. Спостерігаючи за ревнощами безглуздої істоти, нудило тільки гірше. Ніколи не зустрічала подібних. І що Леонард знайшов в ній? Вони абсолютно не підходили один одному. Як мокре і м'яке. Мабуть, любов не вибирає, адже Євген — чоловіча версія Емілії. Усвідомивши їх схожість, я відчула жахливий озноб.

    — Я не розумію про кого мова, Алене? Наскільки я знаю, Кетрін не наркоманка. Більше того, вона шанований аспірант в Колумбійському і успішний інтерн. Дівчина перед тобою — майбутній хірург. Про яку наркоманку мова, і при чому тут кар'єра До Хі? Ми домовилися, що діти самі виберуть своє майбутнє. Чи я помиляюся?

    — Помиляєшся, — злостиво відповів чоловік, а я затремтіла під його поглядом. — Я просив про сімейну вечерю. Але ви привели сторонню дівку! Заради чого? Щоб викликати мій гнів?

    Я ледь витримала такий потік ненависті. З тремтінням, з вологою пеленою в очах, але витримала. У подібному відношенні не було причин. Ніяких. Ця людина не знала хто я, і бачила уперше. Проте, проблема в грошах. Ймовірно, він вирішив, що саме я мисливець за ними. Самодурство. Чоловіки ним страждали. Особливо, коли хіть закривала їм очі. Мисливець сидів поряд з ним, і вже зробив свою справу.

    — Алене, любий, заспокойся! Прошу! Як же твоє серце? — почувши охи Емілії мене перекосило.

    — Стороння дівка за цим столом... — Леонард наколов на ніж закуску з аперитиву, а опустивши до рота, швидко прожував і холодно закінчив: — ...зверни увагу, сімейною вечерею, — тільки моя колишня хвойда, на якій ти одружився.

    Закривши очі, я опустила голову. Цей неможливий ідіот невиправний! Невже не можна було не заходити так далеко? Дурень!

    Розчувши сміх До Хі і нове виття Емілії французькою, я приготувалася побачити бійку сина і батька. І найгірше, що подібне неминуче.

    — Ти забуваєш, що ти ще ніхто, Леонарде! — подав голос чоловік, а я підняла погляд. — Ця дівка...

    Я вже хотіла наплювати на все і піти. Лео виявився правий. Все, на що дивилася, виглядало низько і брудно. Тому він і попереджав мене. Навмисно відговорював. Знав напевно, як до мене віднесеться "охоронець моралі" пан Гальяно. Тому що, батько Леонарда перейшов до відкритого приниження.

    — Катерина моя майбутня дружина! — холодно і різко відрізавши, Леонард обхопив мою тремтячу долоню. — Весілля через два місяці. Двадцять п'ятого жовтня. У Парижі.

    Шок пронизав від маківки до п'ят. У німому ступорі я обернулася до Лео і завмерла. Не могла зрозуміти: він бреше навмисно, щоб заподіяти біль батьку, або дійсно вимовив подібне безумство серйозно?

    Розуміючи, що не можу прийти до тями, схопила склянку з водою і осушила її наполовину. Такого шоку я не переживала ніколи.

    — Заспокойся, люба. Все гаразд? — пані Кім поплескала мене по спині, а Емілія, здається, сотню разів встигла убити очима.

    — Так. Спасибі, — відповівши, я прокашлялася і напоролася на скажений погляд пана Гальяно.

    Саме він невимовно бавив матір Лео. Жінка не просто пропустила повз вуха брудні висловлювання сина. В даний момент в її очах палахкотіло полум'я вогнища, на якому горіла парочка навпроти. Леонард даремно вважав, що його мама розбита і не впорається. Навпаки, вона з гордовито піднятою головою спостерігала за трагікомедією кризи середнього віку власного чоловіка.

    — Пробачте. Просто, якось задушливо стало, — граючи дурепу, я продовжила, звертаючись до батька Лео : — Ви це... Не зліться так. У вас же серце.

    Мабуть, через абсурдність ситуації, марив не лише Леонард, але і я. Адже вирішила підіграти. Чом би й ні?

    — Коханий, ти приголомшив батька. Потрібно було його спершу підготувати морально, — стиснувши руку Лео міцніше, я зібралася і подалася вперед, продовжуючи говорити чоловікові. — Пробачте, papá. Тут така справа. Я дійсно на наркоманка Розмарі, про яку вам встигла розповісти ваша молода дружина, занадто заклопотана життям мого майбутнього чоловіка. Так сталося. Просто прийміть це і змиріться. А краще переконайте змиритися з цим Емілію. Вона чомусь досі ревнує до жінок фактично пасинка. Напевно, у неї явний пункт на опіці свого колишнього хлопця. Це якось... аморально, враховуючи, що вона ваша дружина.

    Недвозначний натяк потрапив точно в ціль. Чоловік почервонів, як стиглий томат і не зміг знайтися з відповіддю. Проте слова відшукала пані Кім. Жінка витонченим жестом покликала офіціанта, а той передав їй теку до рук.

    — Тут документи на клініку в Парижі. Забирай і залиш в спокої моїх дітей! — підписавши все при нас, жінка кинула папери прямо в тарілку колишнього чоловіка. — Я рада, що тебе провчила і можливо розплющила твої очі ця юна дівчина. Саме вона, а не я, пояснила тобі прямо з ким ти одружився.