Христина Лі Герман - Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман

    — Як ви смієте звинувачувати мене...

    — Емілія, закрий рота і залиш нас!

    — Але, любий!

    — Йди в машину, я сказав! — зі сталлю наказав батько Лео.

    Я підкинула брови, почувши подібні висловлювання в молодій сім'ї. Далеко підуть! Напевно, зараз пан Гальяно готувався висловити невдоволення весіллям сина з такою негідною дівкою, як я. Так і сталося, коли Емілія випарувалася.

    — Я не прийму ваші стосунки, — він почав, а я переможно посміхнулася. — Ніколи! Чуєш, О Ханна! Ти не можеш дозволити це!

    — А я не запитував твого благословення, батьку! Нам пора! — закінчивши Лео піднявся, проте ми завмерли одночасно.

    Розчувши однаковий звук вхідного дзвінка переглянулися негайно.

    — Це якісь фішки у парочок? — похмуро запитала До Хі, і нарешті, зацікавилася хоч чимось. — Чому ви завмерли разом? І чому дзвонять відразу двом?

    Схопившись за сумочку, я дістала телефон, але Лео відповів на дзвінок зі шпиталю першим. Вирішивши, що дзвонять з тієї ж причини, зустріла його погляд і отетеріла. Навіть не встигла запитати, в чому справа, як Лео убито пробасив:

    — Бернардо розбився під час перегонів. Відмовили гальма. Його везуть до нас. Зараз.

    Я сторопіла і прошепотіла:

    — Але Крістіан в Чикаго. Він не встигне, — я так і не зрозуміла, що відповіла. — Почекай! Як Берні розбився?

    — Потрібно поспішати, мон шері! Він в критичному стані!

    Здалося, що кров відринула від кінцівок зовсім і зосередилася в грудях, де скажено ударило серце. Бернардо розбився? Як таке взагалі могло статися?

    — Синку, що трапилося? — пані Кім співчутливо доторкнулася до руки Лео, але він тільки відмахнувся:

    — Потім, омма. Пробач! Нам терміново треба їхати!

    — Ми з вами! — До Хі схопилася і першою рушила до виходу, так і не попрощавшись з батьком. — Омма! Поїхали! Подивимося, де працює До Хан. Пора вже!

    Лео схаменувся першим і схопив мою руку.

    — Потрібно поспішати!

    У сум'ятті змішаним з хвилюванням про Бернардо, ніхто більше і не звернув уваги на пана Гальяно, що залишився за столом. І лише я, пробігаючи повз переляканого офіціанта, обернулася і зустріла гострий погляд блакитних очей. Чоловік дивився пильно, на його обличчі промайнула тінь і завмер страх. Він зрозумів, що втратив усіх. І можливо, нарешті, побачив, з чим залишився.

    Чомусь я вірила, що батько Леонарда колись проситиме вибачення у жінки, яка з щирим переляком на обличчі бігла слідом за нами.

    — Як таке взагалі могло статися? — вже на шляху в шпиталь, запитала Лео.

    Марно намагаючись додзвонитися до Кім, все не могла зрозуміти. Леонард завжди перевіряв байк. Він буквально боготворив свого монстра.

    — Не знаю, мон шері. Байк відвезли на експертизу. Так сказав Рік, перш ніж їх забрали до відділку для допиту, — закінчивши, Лео вилаявся і додав швидкості.

    — Якщо Кім не відповідає, то і її допитують, — я повернула телефон в сумочку і зі страхом обійняла себе.

    Озноб гуляв по тілу, як ураган. Він ще гірше посилював самопочуття. Переляк клубком здавив горло і не давав нормально дихати. Бернардо. Наш Берні не міг загинути. Подібне не укладалося в голові.

    — Ще і Кріс полетів на цю чортову конференцію! — Леонард зопалу мало не вирвав важіль коробки передач.

    — Заспокойся! Ми впораємося. Ти знаєш в якому він стані? — я оглянула Лео і обхопила його руку. — Кім-Гальяно, ти чуєш?

    — Припини мене так називати. Тепер ти побачила хто мій батько. І на довершення подібного свинства ще і...

    — Заспокойся, — стиснувши його руку міцніше, подалася вперед. — Крістіан, напевно, вже летить назад. У нього "бізнес джет". Він встигне.

    — А якщо ні? — Лео різко скосив погляд і сказав те, чого я боялася. — Якщо він не встигне? Швидше за все у Берні політравма, мон шері. Ти сама розумієш, що це.

    Леонард був правий. Доведеться вибирати, що важливіше. І якщо Крістіан не встигне, оперувати і асистувати нейрохірургові будемо ми. Після смерті містера Паркера, я ламала себе і продовжувала проводити операції. Повірила, що зможу впоратися. Перестала сприймати пацієнтів, як рідних і близьких людей. Зачерствіла навмисно, щоб рятувати і більше нікому не дозволити померти на моєму столі.

    Але Берні? Він не чужий...

    — Тепер ти розумієш, що ми фактично одні без Кріса.

    — Так, — відповівши, я обернулася до вікна і затремтіла сильніше.

     Заїхавши на парковку шпиталю, нарешті, помітила Кімберлі. Вона плакала, а Вальтер намагався її заспокоїти.

    Загальмувавши, Леонард вийшов з машини, як вихор. Рушивши за ним, я підбігла до Кім і мало не задихнулася в її обіймах. Дівчина міцно притиснулася до мене усім тілом і розридалася гірше.

    — Де він? — запитала у Вальтера, який проводив поглядом Лео, що забіг у середину.

    — В операційній, — хлопець глухо відповів і опустив голову.

    Виходить дійсно політравма.

    — Його стан стабілізували. Він без свідомості. Зараз... Зараз професор Вільямс проводить операцію. У нього компресія мозкової тканини. Не було виходу. Нейрохірурги вирішили розкривати його, — пояснив Вальтер.

    Я закрила очі і обійняла Кім міцніше. Дівчина ледь стояла на ногах. Напевне, все сталося на її очах.

    — Як таке могло трапитися, Вальтер? Як, якщо Леонард не підпускає до свого байку навіть вас?! — моє питання було логічне.

    — Це Роуз, — за спиною почулася глуха відповідь Рікардо.

    Я негайно обернулася і завмерла в шоці. Зіставивши факти, прийшла до жахливої здогадки.

    — Так вона... — затнувшись, шоковано оглянула усіх і прошепотіла: — Вона вирішила убити Лео?

    — Годину тому її здав федералам Фернандес, — продовжив Рік і дістав сигарети. — Мексиканець не збирався прикривати її, якщо справа торкнулася мокрухи. Вона не знала, що Самурай віддасть свій байк Бернардо для перегонів.