Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

class="p1">Алкіоней підійшов ближче. Лускаті драконячі ноги стряснули землю.

— Про який це згорток ти говориш, Френку Чжане? Ти приніс мені подарунок?

— Чорта лисого ти щось отримаєш, Золотавчику, — відповів Френк. — Окрім пекельного болю.

Велетень гучно розреготався.

— Сказав як дитина Марса! Яка шкода, що доведеться тебе вбити. А цей... матінко земля, я чекав на нашу зустріч, славетний Персі Джексоне.

Велетень ошкірився. Через ряд срібних зубів його рот скидався на решітку автомобільного радіатора.

— Я стежив за твоїми досягненнями, сине Нептуна, — промовив Алкіоней. — Твоя битва з Кроносом? Молодець. Гея ненавидить тебе найбільше... окрім, можливо, цього вискочки Джейсона Грейса. Я залюбки вбив би тебе просто зараз, але мій брат Полібот хоче зробити з тебе домашню тваринку. Уважає, що після того, як він знищить Нептуна, буде потішно тримати на прив’язі його улюбленого сина. А після цього і Гея має на тебе свої плани.

— Ага, дуже улесливо. — Персі здійняв Анаклузмос. — Але насправді я — син Посейдона. Я з Табору Напівкровок.

Привиди заворушились. Деякі здійняли зброю. Алкіоней жестом наказав їм не рухатись.

— Греки, римляни — немає значення, — промовив велетень. — Ми зрівняємо із землею обидва табори. Бач, титани мислили недостатньо широко. Вони хотіли знищити богів у їхньому новому домі — в Америці. Ми, велетні, не такі обмежені! Щоб позбутися бур’яну, треба вирвати його коріння. Зараз, поки мої війська знищують ваш римський табірець, мій брат Порфіріон готується до справжньої битви на стародавніх землях! Ми знищимо богів у витоків їхньої цивілізації.

Привиди грюкнули мечами по щитах на знак схвалення.

— Витоки? — поцікавився Френк. — Тобто Греція?

— Це не твої клопоти, сину Марса. — Алкіоней видав короткий смішок. — Ти не доживеш до нашої остаточної перемоги. Я заміню Плутона і стану володарем Підземного царства. Смерть уже під моєю вартою. А коли мені слугуватиме Хейзел Аевек, я ще й отримаю всі земні багатства!

— Я не надаю допомоги. — Хейзел стиснула спату.

— Ох, але ж ти дала мені життя! — нагадав Алкіоней. — Визнаю, ми сподівались пробудити Гею під час Другої світової. Це було б просто чудово. Та насправді, зараз світ не в кращому стані. Незабаром вашу цивілізацію зітруть з лиця землі. Брама Смерті стоятиме відчиненою. Ті, хто служитиме нам, ніколи не згинуть. Мертві чи живі, ви троє вступите до моєї армії.

Персі похитав головою.

— У мене швидше волосся на долоні виросте, Золотавчику. Тобі кінець!

— Стривай. — Хейзел погнала коня до велетня. — Я підняла це чудовисько з глибин. Я дочка Плутона. І вбити його — мій обов’язок.

— Ах, маленька Хейзел... — Алкіоней встромив свій жезл у кригу. У його волоссі заблищали коштовні камінці на кілька мільйонів доларів. — Упевнена, шо не хочеш приєднатись добровільно? Ти могла б стати дуже... цінною для нас. Нащо вмирати знову?

Очі Хейзел спалахнули гнівом. Вона подивилась на Френка і дістала з куртки згорнуту скіпку.

— Ти впевнений?

— Так, — відповів він.

Хейзел стиснула губи.

— Ти теж мій найліпший друг, Френку. Я мала сказати це тобі раніше. — Вона кинула йому скіпку. — Роби те, що мусиш. І Персі... ти зможеш його захистити?

— Від цієї нікчемної армії? — Персі оглянув ряди примарних римлян. — Авжеж, які питання.

— Тоді Золотавчика я беру на себе, — промовила Хейзел.

І кинулась у напад.

XLVI Френк

Френк розкрив згорток і сів навпочіпки перед Танатосом.

Спиною він відчував, що Персі стоїть над ним, розмахуючи мечем та викрикуючи зневажливі фрази привидам, які наближалися. Він чув, як проревів велетень та гнівно заіржав Аріон, але не наважувався підвести погляд.

Тремтячими руками Френк підніс до ланцюга на правій нозі Смерті шматочок дерева. Він подумав про полум’я, і скіпка миттєво спалахнула.

Пекельний жар пронісся крізь Френкове тіло. Крижаний метал почав плавитись, вогонь осліплював не менше, ніж лід.

— Чудово, — промовив Танатос. — Дуже чудово, Френку Чжане!

Френк багато разів чув, що перед смертю в очах проноситься все життя. Тепер він переконався в цьому особисто. Він побачив маму того дня, коли вона поїхала в Афганістан. Вона усміхнулась і обійняла його. Він намагався вдихнути якомога більше її жасминового запаху, щоб ніколи його не забути.

«Я завжди пишатимусь тобою, Френку, — сказала вона. — Колись ти вирушиш подорожувати навіть далі, ніж я. Ти замкнеш коло нашої родини. За багато років наші нащадки розповідатимуть історії про героя Френка Чжана — їхнього пра-пра-пра...» Вона потицяла його в живіт на згадку старих часів. Наступного разу Френк посміхнувся тільки за декілька місяців.

Він побачив себе за столом у Лосиному перевалі: як дивився на зорі й полярне сяйво у той час, коли Хейзел тихенько посапувала поруч, а Персі казав: «Френку, ти чудовий ватажок. Ти потрібен нам».

Він побачив, як Персі зник у трясовині, а Хейзел пірнула за ним. Френк пригадав, наскільки йому стало самотньо, коли він тримав той лук. Наскільки безнадійно безсилим почувався. Він благав олімпійських богів (навіть Марса!) допомогти друзям, але розумів, що знаходиться далеко за межами їхніх володінь.

З брязкотом зламався перший ланцюг. Френк поспішно сунув скіпку до пут на другій нозі Смерті.

Він ризикнув і кинув швидкий погляд через плече.

Персі бився, наче вихор. Навіть більше — він був вихором. Мініатюрний смерч з води, криги та пари кружляв навколо нього, поки він пробирався крізь ворожі ряди, розкидаючи римських привидів та відбиваючи їхні стріли та списи. Звідки в нього така сила?

Він усе далі відходив від Френка, і хоча здавалось, що таким чином Персі залишав Френка незахищеним, насправді він притягував до себе всю увагу привидів. Френк не дуже розумів, куди прямує Персі... а потім збагнув. Один із чорних димчастих привидів носив на спині накидку з левової шкіри і тримав древко із золотим орлом, укритим інеєм та бурульками. Штандарт легіону!

На Френкових очах Персі пробився крізь шеренгу легіонерів і розкидав їхні щити особистим смерчем. Він збив з ніг прапороносця і схопив орла.

— Хочете його назад? — заволав він до привидів.