Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Він відводив їх геть, і Френк захоплювався його . хороброю стратегією. Так, ці привиди хотіли втримати Танатоса в путах, але перш за все вони були римськими легіонерами. Їхні думки у кращому випадку були розпливчастими, але одне вони пам’ятали напевне — попри все треба захистити орла.

Проте Персі не міг відбиватись від стількох ворогів вічно. Підтримувати такий вихор навряд чи було просто. Попри холод, його обличчя вже вкрилося потом.

Френк пошукав очима Хейзел — ані її, ані велетня видно не було.

— Стеж за своїм вогнем, малий, — застеріг його Смерть. — Його в тебе не так багато, щоб марнувати.

Френк лайнувся. Він відволікся і не помітив, як розплавився другий ланцюг.

Він пересунув вогонь до пут на правій руці бога. Від шматочка дерева вже майже нічого не залишилось. Френк затремтів. У голові знову зринули спогади. Він побачив, як сидить Марс біля бабусиного ліжка, дивиться на Френка своїми очима, у яких спалахують ядерні вибухи: «Ти — таємна зброя Юнони. Ти з’ясував, який у тебе дар?»

Він почув мамин голос: «Ти можеш бути будь-ким».

А потім Френк побачив суворе бабусине обличчя, її тонку, наче рисовий папір, шкіру, сиве волосся, що вкривало подушку. «Так, Фаю Чжане. Твоя мати не просто підвищувала твою самооцінку. Вона казала тобі правду в буквальному розумінні».

Він пригадав ведмедицю на узліссі. Як мама заслонила його собою. Пригадав величезного чорного птаха, що знісся над палаючим родинним будинком.

Третій ланцюг зламався. Френк сунув скіпку до останніх кайданів. Тіло пронизав пекельний біль. В очах застрибали Жовті плями.

Він побачив Персі на протилежному кінці віа Принципаліс, який затримував армію привидів. Персі перекинув колісницю і зруйнував кілька будівель, але щоразу, коли він відкидав своїм вихором хвилю нападників, ті просто підводились і нападали знову. Скільки б Персі не зарубував ворогів, вони миттєво відроджувались. Персі відступив настільки далеко, наскільки міг. За його спиною були бічні ворота табору, а ще за двадцять футів — прірва, льодовик обривався у море.

Щодо Хейзел, то вони з Алкіонеєм примудрились знищити під час бою більшість бараків. Тепер бій точився на руїнах біля головних воріт. Аріон грався в смертельну версію квача, нападаючи на Алкіонея то з одного, то з іншого боку, у той час коли велетень розмахував своїм жезлом, обвалюючи стіни та залишаючи величезні ущелини в кризі. Лише завдяки Аріоновій спритності вони ще й досі залишались живими.

Нарешті зламався останній ланцюг Смерті. З розпачливим криком Френк устромив скіпку в купу снігу та погасив вогонь. Біль стихнув. Френк усе ще був живий. Та коли він дістав зі снігу шматок дерева, той виявився зовсім крихітним — не більшим за шоколадний батончик.

Танатос здійняв руки.

— Вільний, — задоволено промовив він.

— Чудово. — Френк покліпав очима, щоб позбутися жовтих плям. — Тоді зроби щось!

Танатос м’яко посміхнувся до нього.

— Зробити щось? Авжеж. Я спостерігатиму. Хто помре в цій битві, мертвим і залишиться.

— Дякую, — буркнув Френк і сунув скіпку в кишеню. — Ваша допомога безцінна.

— На здоров’ячко, — мило відповів Танатос.

— Персі! — гукнув Френк. — Тепер вони помирають!

Персі розуміюче кивнув, але здавався виснаженим. Його вихор слабшав. Удари ставали дедалі повільнішими. Ціла армія привидів наступала на нього, поступово відтаскаючи на край льодовика.

Френк натягнув тятиву, але потім опустив лук. Від звичайних стріл із сьюардської мисливської крамниці не буде жодної користі. Френк мусить використати свій дар.

Здавалось, він нарешті зрозумів свою силу. Коли Френк побачив, як палає скіпка, коли відчув їдкий дим власного життя, щось таке перевернулося всередині нього, і тепер він почувався напрочуд упевненим у собі.

«Справедливо, що твоє життя горітиме яскраво але так недовго?» — запитав його Смерть.

— Чхав я на справедливість, — сказав собі Френк. — Коли вже горіти, то горіти яскраво.

Він зробив крок до Персі. Тієї самої миті з іншого кінця табору пролунав крик Хейзел. Аріон болісно заіржав — велетень зробив влучний удар. Жезл відкинув коня — вершниця пролетіла над кригою і з тріском вдарилась об мури.

— Хейзел! — Френк метнувся очима до Персі, шкодуючи що у нього більше немає списа. Якби ж можна було викликати Сірка... сам він не може перебувати у двох місцях водночас.

— Допоможи їй! — крикнув Персі, високо здіймаючи золотого орла. — Я подбаю про цих хлопців!

Не подбає. Френк розумів це. Життя сина Посейдона було на волосині від смерті, і все ж він кинувся на допомогу Хейзел.

Вона лежала наполовину зарита в уламках снігових блоків. Аріон стояв над нею і намагався захистити, стаючи дибки і хвицаючи копитами велетня.

— Привіт, маленький поні. Хочеш погратись? — Велетень розсміявся.

Алкіоней здійняв свій скрижанілий жезл.

Френк був занадто далеко, щоб допомогти... але уявив, як мчить на допомогу, як його ноги підносяться над землею.

«Ти здатен бути будь-ким».

Він пригадав білоголових орлів, яких бачив під час подорожі потягом. Тіло почало зменшуватись і легшати. Руки витягнулися в крила, а зір став у тисячі разів гострішим. Він різко здійнявся в небо, а потім ринув на велетня, розкривши гострі, наче леза, кігті. Френк полоснув велетня по очах.

Алкіоней болісно заревів та, хитаючись, позадкував. Френк тим часом приземлився поруч із Хейзел і повернувся до свого звичайного вигляду.

— Френку... — Вона приголомшено втупила в нього очі. З її голови сповзла шапка зі снігу. — Що щойно... як ти?..

— Дурень! — заволав Алкіоней. Його обличчя було в порізах, з очей замість крові текла чорна нафта, але рани вже затягуватись. — Я безсмертний на рідній землі, Френку Чжане! А завдяки твоїй подрузі Хейзел, мій новий дім — це Аляска. Ти не можеш вбити мене тут!

— Ще побачимо, — промовив Френк. Сили пронизали його руки і ноги. — Хейзел, залізай на коня.

Велетень кинувся в напад, а Френк — йому назустріч. Він пригадав ведмедицю, з якою стикнувся віч-на-віч у дитинстві. З кожним кроком тіло ставало важчим, міцнішим, обростало м’язами. Він обрушився на велетня з потужністю дорослого гризлі — тисяча фунтів чистої сили. Хоча порівняно з Алкіонеєм Френк усе одно був маленьким, інерція