Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

від удару була такою, що велетня віджбурнуло у скрижанілу вежу. Споруда з гуркотом обвалилась на нього.

Френк стрибнув на голову Алкіонея. Змах його пазурів дорівнював удару боксера важкої ваги з бензопилами замість рук. Френк несамовито трощив велетневе обличчя, поки його металеві риси не почали вигинатись.

— Аррррг, — пробурмотів у заціпенінні велетень.

Френк повернувся до свого звичайного вигляду. Його рюкзак досі висів на спині. Він схопив мотузки, які придбав у Сьюарді, швидко зробив вузол і затягнув його навколо лускатої драконячої ноги велетня.

— Хейзел, тримай! — він кинув їй інший кінець мотузки. — Я дещо придумав, але ми...

— Уб’ю... тебе...— пробурмотів Алкіоней.

Френк побіг до голови велетня, схопив найважчий предмет, що трапився попідруч, — легіонерський щит, — і рубанув ним по носу Алкіонея.

— Apг, — промовив велетень.

Френк знову озирнувся до Хейзел.

— Як далеко Аріон зможе протягнути цього хлопця?

Хейзел витріщилась на нього.

— Ти... ти був птахом. А потім ведмедем. І...

— Потім поясню. Нам треба якомога швидше витягти його в глиб материку.

— Але Персі?..

Френк лайнувся. Як він міг забути?

Крізь руїни табору він побачив друга на краю обриву. Вихор зник. Персі тримав Анаклузмос в одній руці й золотого орла легіону в іншій. Ціла армія тіней повільно просувалась уперед зі зброєю напоготові.

— Персі! — крикнув Френк.

Персі подивився в їхній бік, побачив велетня і наче зрозумів, що відбувається. Він викрикнув щось, але слова віднесло вітром. Напевно, «Уперед!»

Тоді він встромив Анаклузмос в кригу під своїми ногами. Весь льодовик затремтів. Привиди попадали навколішки. Позаду Персі із затоки здійнялась величезна хвиля — сірий водяний вал, вищий навіть за льодовик. З маленьких і великих розколин у кризі вистрілила вода. Хвиля вдарила — і задня частина табору обрушилась. Цілий гребінь відколовся від льодовика і звергнувся в безодню — забравши із собою будівлі, привидів і Персі Джексона.

XLVII Френк

Френк був настільки ошелешеним, що Хейзел довелось прокричати його ім'я разів десять, перш ніж він зрозумів, що Алкіоней знову підводиться.

Він заляскав велетня щитом по носі, поки той не захропів. Тим часом льодовик продовжував обвалюватися — прірва була дедалі ближче.

Танатос підлетів до них на своїх чорних крилах з безтурботним обличчям.

— О, так, — із задоволенням промовив він. — От і душі. Тонуть, тонуть. Вам краще поквапитись, друзі, або теж втонете.

— Але Персі... — Френк ледве вимовив ім’я друга. — Він?

— Рано говорити. А щодо цього... — Танатос з неприязню поглянув на Алкіонея. — Його не вбити тут. Ви знаєте, що робити?

Френк оціпеніло кивнув.

— Гадаю, так.

— Ну що ж, приємно було мати з вами справу. Френк і Хейзел обмінялись стурбованими поглядами.

— Е... — Хейзел запнулась. — Тобто ви... ви не...

— Не заберу твоє життя? — запитав Танатос. — Ну, зараз подивимось...

Невідомо звідки в його руці з’явився суцільно чорний айпад. Смерть затицяв по екрану, а Френк тим часом тільки й міг, що думати: «Будь ласка, не працюй, програмо для збирання душ».

— Тебе немає в списку, — промовив Танатос. — Плутон дає мені точні розпорядження щодо душ-втікачів. З якоїсь причини він не видав наказу щодо тебе. Можливо, вважає, що твоє життя ще не завершене, хоча, може, просто недогляд. Якщо хочеш, можу зателефонувати і запитати...

— Ні! — вискнула Хейзел. — Усе гаразд.

— Упевнена? — люб’язно поцікавився Смерть. — Можу влаштувати відеоконференцію. У мене десь була його скайп-адреса.

— Точно, ні. — Хейзел мала такий вигляд, наче скинула з плеч тягар у кілька тисяч фунтів. — Дякую.

— Аррррр, — пробурмотів Алкіоней.

Френк знову ляснув його по голові.

Смерть відірвав очі від айпада.

— А щодо тебе, Френку Чжане, твій час ще також не настав. Хоч горіти тобі залишилось недовго. Але не вважайте, що я роблю вам послугу. Ми зустрінемось знову і за значно гірших обставин.

Льодовик продовжував розвалюватись — до обриву залишалось уже двадцять футів. Аріон нетерпляче заіржав. Френк розумів, що їм час, але мусив запитати ще дещо.

— А що з Брамою Смерті? Де вона? Як нам її зачинити?

— Ах, дійсно. — На обличчі Танатоса промайнуло роздратування. — Моя брама. Непогано було б її зачинити, але, боюсь, це не в моїх силах. Як ви це зробите — я не маю жодного уявлення. Не знаю, де вона. Її місцезнаходження... як би пояснити, не зовсім матеріальне. Вам потрібно буде знайти її вже під час самих пошуків. Я порадив би почати з Риму. З першого Риму. Вам знадобиться особливий провідник. Тільки певні напівбоги здатні побачити знаки, що зрештою приведуть вас до Брами Мене.

На кризі під ногами з’явились тріщини. Хейзел погладила Аріона по шиї, щоб заспокоїти.

— А що з моїм братом? — запитала вона. — Ніко живий?

Танатос дивно на неї поглянув. Це було схоже на співчуття, хоча Смерті, начебто, така емоція не мала б бути властива.

— Ти знайдеш відповіді в Римі. А тепер мені час летіти на південь — до Табору Юпітера. Передчуваю, що там незабаром треба буде зібрати багато душ. Прощавайте, напівбоги, до наступної зустрічі.

Танатос розчинився в чорному димі.

Тріщини в кризі під ногами Френка збільшились.

— Хутко! — сказав він Хейзел. — Потрібно віднести Алкіонея хоча б на десять миль на північ!

Він вліз на велетневі груди — й Аріон понісся по кризі, тягнучи за собою Алкіонея, наче найпотворніші у світі санчата.

* * *

Подорож була недовгою.

Аріон біг по льодовику, наче по автомагістралі, зі свистом перестрибуючи розколини та ковзаючи по таких схилах, що могли б змусити будь-якого сноубордиста світитись від щастя.

Френкові не довелось часто бити Алкіонея по голові — вона і без того весь час підстрибувала й ударялась об кригу. Поки вони мчали уперед, напівпритомний Золотавчик бурмотів мотив, дуже схожий на різдвяну пісеньку.

Френк і сам зараз мало що тямив. Він щойно перетворився на орла, а потім на ведмедя.