Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Френк досі відчував, як текуча енергія пронизує все тіло, наче воно перебуває у наполовину твердому, а наполовину рідкому стані.

Окрім цього вони з Хейзел щойно звільнили Смерть і обидва вціліли. А Персі... Френк придушив страх. Персі обрушив частину льодовика, щоб урятувати їх.

«Син Нептуна там з криги впаде і як колода втоне».

Ні. Він нізащо не повірить, що Персі загинув. Вони подолали весь цей шлях не для того, щоб утратити друга. Френк обов’язково знайде Персі... Але зараз треба покінчити з Алкіонеєм.

Він змалював в уяві, мапу, яку вивчав у потязі до Анкориджа. Приблизно він знав, куди їм треба, але на льодовику не було жодних вивісок чи дорожніх знаків. Залишалось тільки сподіватись на долю.

Нарешті Аріон пронісся між двома горами і опинився у скелястій крижаній долині, що скидалась на величезну миску із замороженим молоком і шоколадними кульками. Золота шкіра велетня зблідла, стала кольору латуні. Френк відчув слабку вібрацію в тілі, наче до його грудей притиснули камертон. Він зрозумів, що в’їхав на дружню територію — на рідну землю.

— Тут! — крикнув Френк.

Аріон вильнув убік. Хейзел розрубила мотузку, й Алкіоней за інерцією поковзав уперед. Френк зістрибнув з нього саме перед тим, як велетень грюкнувся об валун.

Алкіоней миттю звівся на ноги.

— Що? Де? Хто?

Його ніс був вигнутий убік. Рани зцілились, але золота шкіра втратила старий лиск. Він подивився навколо себе у пошуках залізного жезла, що залишився на льодовику Хаббард. А потім облишив пошуки й ударом кулака розтрощив найближчий валун.

— Як ти смієш кататися на мені, наче на санчатах? — Він напружився і принюхався до повітря. — Цей запах... померлі душі. Танатос вільний, га? Ба! Хоча це не має значення. Гея досі контролює Браму Смерті. Ну, то навіщо ти привіз мене сюди, сину Марса?

— Щоб убити, — відповів Френк. — Ще запитання?

Велетневі очі звузились.

— Ніколи не зустрічав дитину Марса, здатну змінювати форму. Але це не означає, що ти можеш мене перемогти. Ти гадаєш, що твій солдафон-батько дав тобі достатню силу, щоб перемогти мене сам на сам?

Хейзел оголила свій меч.

— А якщо не сам на сам?

Велетень заричав і кинувся на Хейзел, але Аріон спритно метнувся вбік. Хейзел рубанула мечем по велетневих литках. З рани полилась нафта.

— Ви не здатні перемогти мене. З Танатосом чи без.

Хейзел зробила рукою жест, наче схопила щось у повітрі. Невидима сила підхопила коштовності, вплетені у волосся велетня, і ті стали сторч. Хейзел підлетіла, вдарила мечем по другій нозі й відскочила, перш ніж велетень устиг оговтатися.

— Годі! — крикнув Алкіоней. — Це Аляска. Я безсмертний на своїй рідній землі!

— Взагалі-то, — промовив Френк, — я маю для тебе погані новини. Бач, я отримав від батька не тільки силу.

Велетень гаркнув:

— Про що ти базікаєш, марсове щеня?

— Тактика, — сказав Френк. — Це мій дар від Марса. Обравши правильну місцевість, можна виграти битву ще до її початку. — Він вказав рукою за свою спину. — Ми перетнули кордон кілька ярдів тому. Ти більше не на Алясці. Хіба не відчуваєш, друже? Хочеш потрапити на Аляску, доведеться пройти повз мене.

Потроху у велетневих очах засяяло розуміння. Він із недовірою глянув на свої поранені ноги. З литок досі текла нафта, забарвлюючи кригу в чорний колір.

— Неможливо! — Заволав велетень.— Я... я... А-а-а-а!

Він кинувся на Френка, сповнений рішучості дістатись, кордону. На долю секунди Френк засумнівався у своєму плані. Якщо він не зможе знову скористатися своїм даром, якщо стоятиме тут як укопаний, то йому кінець. Тоді в голові виринули бабусині вказівки:

«Допомагає, якщо добре знаєш істоту». Є.

«А ще краще, якщо ти в смертельній небезпеці, наприклад у бою». Теж є.

Велетень наближався. Двадцять ярдів. Десять.

— Френку? — стурбовано поцікавилася Хейзел. Френк не похитнувся.

— Усе під контролем.

Саме тієї миті, коли Алкіоней мав його розчавити, Френк перетворився. Він завжди почувався занадто великим і незграбним. Тепер він обернув це собі на користь. Його тіло збільшилося до колосальних розмірів. Шкіра потовстішала. Руки стали міцними передніми ногами. У роті виросли бивні, а ніс витягнувся в хобот. Френк перетворився на тварину, яку знав найкраще, — на того, про кого дбав, кого годував, мив і бувало навіть забезпечував розладами травлення в Таборі Юпітера. Алкіоней влетів у дорослого десятитонного слона. Велетень захитався. Він обурено скрикнув і кинувся на Френка знову, але належав до нижчої вагової категорії. Френк стукнув його головою з такою силою, що Алкіоней відлетів назад і розпластався на кризі.

— Ти... не зможеш... мене вбити, — заревів Алкіоней. — Не зможеш...

Френк повернувся до звичайного вигляду і підійшов до велетня. Від його ран валив дим. Самоцвіти випали з волосся і шипіли на снігу. Золота шкіра почала іржавіти і розпадатися.

Хейзел спішилась і встала поруч, з мечем напоготові.

— Можна мені?

Френк кивнув. Він поглянув у сповнені гніву очі велетня.

— От тобі порада, Алкіонею. Коли наступного разу вирішиш зробити найбільший штат своєю домівкою, не розташовуй базу всього за десять миль від кордону. Ласкаво прошу до Канади, бовдуре.

Меч Хейзел опустився на велетневу шию. Алкіоней перетворився на купу коштовного каміння.

Якусь мить Хейзел і Френк просто стояли, дивлячись, як залишки велетня плавлять лід. Френк підняв мотузку.

— Слон? — запитала Хейзел.

Френк почухав шию.

— Ну, це здавалось непоганою ідеєю.

Він не міг прочитати з її обличчя, якої вона думки. Боявся, що нарешті таки утнув щось настільки безглузде, що Хейзел більше ніколи не захоче до нього наближатись. Френк Чжан: незграбний недотепа, дитина Марса, а час від часу — товстошкіра тварина.

Але потім вона його поцілувала — по-справжньому, у губи. Це було в тисячі разів ліпшим поцілунком за той, що отримав Персі в літаку.

— Ти неймовірний, — промовила вона. — І з тебе вийшов дуже привабливий слон.

Френк був таким схвильованим, що здавалось його чоботи от-от розтоплять у кризі дірки. Перш ніж він встиг щось промовити, долиною прокотився голос:

«Ви не перемогли».

Френк