Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

22 Відпустка

Промайнув місяць, а потім ще два тижні, протягом яких учні вже майже не думали про навчання. Діти ліпили сніговиків, кидалися сніжками, практикувалися у опадах, від чого навколо майданчиків для практики були цілі гори снігу, по яких регулярно хтось ліз, аби з’їхати з вершини. На ставку влаштували ковзанку.

- Хаха! Наставнику! Наставнику! – кидався Хаол сніжками із вчителем Ракором, ліплячи їх з опадів під своїми ногами. 

- Хах! Хаоле! – так само швидко ліпив свої снаряди чоловік.

День за днем веселився хлопець з учителем все більше. Вони балакали про усіляке, дуркували, сніговиків ліпили та просто байдикували, проводячи час один із одним. Кожну суботу медитували протягом години, практикувались ледь не кожен день, періодично обіймалися. Хаол був весь у справах: вчився, писав конспекти, практикувався, робив нові фігурки з паперу, спілкувався із Вайо, гуляв із друзями, їздив на побачення, часто затримуючись там на ніч. Ледь не кожен тиждень вчитель Ракор влаштовував їм спільну ночівлю. У різних містах, в різних постоялих дворах, але кожен раз із двомісним ліжком. Учні раділи таким моментам, як вперше. Стрибали, галасували, обіймалися та цілувалися, не в силах впоратися з щастям майбутньої близькості. Викладач лиш посміхався такій реакції.

Як от раптово настало 31 грудня – останній день, коли вже відмінили заняття.

- Але вчителю! – безсило говорив Ракор в кімнаті Умана. – Як я маю залишити його? Хаола віддали у малу академію одразу після народження! У нього немає батьків! Він нікуди не їде на січень!

- Ракоре, - спокійно відповідав йому замісник директора, - ти молодий вчитель. Ти маєш поїхати. У тебе немає вибору залишитися.

- Я не можу кинути його тут одного! Що з ним станеться, поки мене не буде?

- За ним приглянуть інші вчителі. Цього року це Даікон, Гоадо і Ошийо. Ти не кидаєш Хаола напризволяще, - підійшов та узяв молодого за плечі, дивлячись йому в очі. – Він вже у шостому класі, він вже проводив канікули тут. Не переймайся. Із ним нічого не станеться. А тобі необхідно відпочити. Від усього, що було за цей рік навчання і перед тим, що буде попереду. Ти думаєш просто так у молодих викладачів є обов’язкова відпустка поза академією, від якої вони не можуть відмовитися?

- Але Хаол…

- Із ним нічого не станеться, - похлопав по плечу. – Не хвилюйся ти так, - відпустив колегу та повернувся до документів.

Ракор безсило відвів погляд у сторону. Через деякий час зазирнув до підопічного і зовсім невесело повідомив йому, що має поїхати на весь січень.

- Так, я знаю, наставнику, - легко кивнув хлопець, що сидів у себе за столом. – Усі молоді вчителі їдуть у відпустку. Певно, - із посмішкою повернувся до аркушу, який складував у фігурку, - вас так втомлюють учні, що ви хочете хоча б місяць їх не бачити.

- Хаоле… - зовсім не відреагував старший на цей жарт. – А як же ти?

- А що я, наставнику?

- Ти будеш тут зовсім сам…

- Хіба? – обернувся підліток. – У мене завжди є Вайо, - показав дерев’яний амулет на шиї. – Із ним побалакаю. Від уроків відпочину, - повернувся до паперу. – Від вічної практики… - додав із тихим бурчанням.

Ракор потішно, але сумно посміхнувся.

- Забудеш усі наші уроки, - підійшов викладач та погладив його голову.

- Буде цілий лютий, аби все згадати, - обернувся на нього хлопець із широкою усмішкою. – Їдьте, наставнику. Тим паче, що вчитель Уман вам іншого вибору не дасть, - розсміявся, повернувшись до загинання аркушу.

- Як багато усього ти знаєш.

- А ви думали, що я дурний, наставнику?

- Хах, ніколи, - переніс долоню йому на плече та став з іншого боку. – Що робиш? – подивився до творчості.

- Папужку.

- Отут краще зробити згин трохи вище, - вказав Ракор на одне місце.

Вже наступного ранку вчителі та учні прощалися одні з одним. Духовні сини міцно обіймали своїх духовних батьків, готуючись до розлуки на весь наступний місяць. Віталися із рідними, які прийшли, аби забрати їх додому на канікули. Проводжали поглядами викладачів, котрі злітали до верхівок засніжених дерев і великими стрибками віддалялися від академії. Ракор обернувся до подвір’я де стояв Хаол, махаючи йому на прощання рукою. Наставник ще раз помахав йому та нагнав групу педагогів у блакитному, від якої він трохи відстав.

Дорога зайняла близько трьох годин. Засніжені пейзажі, дерева, ліси і міста, які дорослі чарівники минали за десяток стрибків. Летіли сніжинки в обличчя, що шкрябали шкіру, дув льодяний вітер, від якого замерзали вуха.

Чоловіки прибули до якогось замку на вершині гори. Спустилися до його кам’яних сходів, увійшли у внутрішній двір. Вчителі обтрусилися, скидаючи з себе весь сніг.

- Цього року відпустка відбуватиметься тут, - сповістив усіх замісник директора.

- Минуле місце мені подобалося більше, - бурчав Топнор, оглядаючи замок.

- Тут є замерзлий ставок, бані, сауни, гарячі джерела і сад для медитацій, - продовжував Уман. – Частина з цих місць на відкритому повітрі, частина – у приміщенні.

- Коли прибудуть вчителі Безкрайньої гладі? – одразу запитав Вромон.

- Години за дві-три, - відповів йому головний та повернувся до молодого педагога: - Ракоре, тут будуть тільки вчителі і між собою ми звикли використовувати перші імена. Поки ти тут, ти можеш робити усе, що завгодно. Лайся, пий, кури... Тут нема правил, які обмежують тебе у академії. Але будь обережний із вчителями Червоних квітів. Вони… Їх відпочинок деколи має деструктивний характер.

- Добре, вчителю, - кивнув новачок.

- Отже, - оглянув Уман решту. – Вічно сяюче сонце і Злітаюча ластівка вже мали прибути. Ходімо в середину, - попрямував до головного входу.

Ракор схвильовано крокував з усіма.

Нажаль, але вчительок дружньої академії ще не було. Тільки викладачі Вічно сяючого сонця у своїх жовтих одежах сиділи-лежали, на м’яких меблях у просторій вітальні, та пили вино, відсторонено спостерігаючи за тими, хто тільки прибув. Ракор сором’язливо з усіма привітався, представився.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍