Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Новий вчитель? – фамільярно покачав вином у бокалі один зі старших педагогів Вічно сяючого сонця, що напівлежав на кушетці. – Між вчителями вже ходять слухи, що його узяли посеред року. Що сталося, Ріголе? – подивився він на Умана.

Новачок ніяково повернувся до замісника директора.

- Із минулим вчителем стався інцидент, - спокійно відповів Уман, дивлячись на опонента.

- Має відбутися щось серйозне, аби звільнити вчителя посеред року… - неквапливо відпив він вина.

- Інцидент, - стояв на своєму чоловік. – Долею того вчителя розпорядилися у Золотій вежі, - відійшов до стола із напоями та узяв бокал.

Викладачі Вічно сяючого сонця перезирнулися між собою.

- А як новий вчитель? – продовжив той самий педагог, подивившись на Ракора. – Справляється зі своїми обов’язками?

- Більш ніж, - відпив Уман алкоголю. – Вогняна кров гарним чином повпливала на його завзятість до навчання.

- Це добре, - відвів він погляд до своїх колег. – У нас цього року також є новачок, - знайшов його очима. – Алоте, - закликав до себе і повернувся до представників протилежної академії. – Гарний хлопець, хоч і відволікається часто.

Смаглявий молодик вийшов вперед, склав руки та вклонився:

- Вчитель Хаоши. Вітряна кров, магічна сила… - створив бірюзову сферу на долоні.

Ракор повторив його рух:

- Вчитель Ракор, вогняна кров, магічна сила… - начаклував помаранчеву сферу.

- Може потоваришуєте, - підсумував це той самий педагог, що лежав на кушетці, та розслаблено відпив вина.

Протягом наступної години прибули обидві академії Червоних квітів.

- О, вчителю Согноте! – зрадів Ракор знайомому обличчю та швидко вклонився йому.

- Привіт, - непримітно кивнув той молодому, прибираючи від губ мундштук із цигаркою. – Як тут? Вже влаштувався? – випустив у сторону цівку диму.

- Не знав, що ви палите, - ніяково посміхнувся чоловік.

- Ми з тобою зустрічалися тільки на побаченнях наших хлопців. Чи мені при дітях це робити? – затягнувся.

- Певно не варто… - незручно відповів той.

- От і я про те, - дав диму вийти з рота та одразу вдихнув його носом. – В нас палять майже всі педагоги. І Вайо, скоріш за все, також буде палити, коли виросте. Нам така звичка не шкодить, але Хаолу точно не варто повторювати за моїм сином, - знову затягнувся. – Ані академія наша, ані кров вогняна… - видув дим у сторону.

Ракор некомфортно повів головою, загалом погоджуючись, але все одно не схвалюючи такої звички.

Поки вони бесідували, Ракора помітили декілька вчительок з Червоного тюльпану, зібралися осторонь та почали завзято обговорювати новачка, кидаючи на нього усміхнені погляди. Цікаво косилися на Ракора і вчительки Злітаючої ластівки, що прибули за півгодини. Молодий викладач, помічаючи таку явну увагу до своєї персони, все зрозуміти не міг чим же вона зумовлена. Не був він настільки гарним, аби так просто зачарувати жінок різного віку. Не був настільки дотепним та харизматичним. Не був зовсім молодим та «свіжим» для цієї спільноти. Он новий вчитель Вічно сяючого сонця і то менше працював педагогом. То чого ж на нього жінки косяться і обговорюють?

Поки Ракор про це думав, крадькома слідкуючи за вчительками, до нього непомітно пробрався хтось та вдарив маленькою блискавкою в бік.

- Гей! – спантеличено відскочив він, не зрозумівши що то було.

Край блакитного омаре промайнув перед очима, як струм відчувся у іншому боку.

- Хахаха! – почувся легкий жіночий сміх під вухом.

Ракор швидко покрутив головою.

- Гей! – весело помітив він вчительку із довгим розпущеним волоссям та маленькою окталлою на маківці, що кружляла навколо.

Та знову грайливо випустила блискавку у чоловіка. Цікаво обернулася, посміхнувшись йому очима. Це була та сама викладачка, з якою вони познайомилися на Фестивалі кольорів.

- Хах! Шио! – розвернувся до неї Ракор і почав так само дражнити блискавкою.

Дівчина із фліртом ухилилася та показала чоловіку язика, після чого знову вдарила струмом в живіт. Вчитель брови від такого підняв, а очі його загорілися вогнем.

Вони почали кружляти по всій вітальні, вивертаючись від нових блискавок та кидаючи одне в одного нові. Сміялися, переглядалися. А інші педагоги із цікавістю спостерігали за усім цим процесом.

- Пташки найперші шлюбний танець танцюють, - із посмішками перешіптувалися викладачі, косячись на пару.

- Шиа вже всі вуха продзижчала щодо цього Ракора, - продовжували обговорювати вчительки Червоного тюльпана. – Так сподобався, що вона півроку про нього забути не могла.

Серед жінок Злітаючої ластівки вже були більш поглибленні розмови на цю тему.

- Як вважаєте, цього разу завагітніє? – слідкували викладачки за своєю грайливою колегою.

- Певно має, - кивали інші вчительки. – Он як активно фліртує, - кидали погляди на дівчину, яка починала дражнити чоловіка все більше.

- Ой, та минулого року вона до Угана чіплялася, - махнула рукою одна з жінок. – І до Шора. Навіть Ріголу знаки уваги приділяла, - кивнула на вчителя Умана.

- Порівняли ото. Ріголу взагалі її залицяння байдужі, як і будь-які інші. Шор проходив із нею всього тиждень. А Уган… Він їй не подобався так сильно, аби закортіти народити.

- Того я і кажу, що навряд вона понесе цього року дитину.

- А було б цікаво. Давно вже у нас вагітної вчительки не було…

- Та усього три роки назад Зара нового мага носила. Щось пропустили ви повз очі її живіт.

- А хто народився? – зацікавилася та сама. – Дівчинка? Нам чекати таку саму Зару через декілька років?

- Хлопчик. До того ж гуляла Зара не із нашою дружньою академією.

- Скоріше за все у Легкий вітер відправлять, - знизала плечима ще одна. – Очі у хлопчика були якісь хитрі, коли він народився.

- І ніс весь у батька, - кивнула старша.

Ракор тим часом схопив свою залицяльницю в обійми, однозначно дивлячись їй в очі.