Даррелл - Їсти Молитися Кохати, Даррелл

балійських щільниках. Визначивши її місце, вони визначили, ким вона є. Всі радісно заплескали в долоні. Маленька дівчинка стала тепер однією з нас. Людською істотою з усіма ризиками і радощами, які приготувала їй ця шалена інкарнація.

Маленька глянула вгору, роззирнулась і всміхнулася. Вона більше не божество. Та їй, здається, все одно. Вона геть не боялась і здавалася цілком задоволеною всіма прийнятими нею особисто рішеннями.

 

106

 

У Ваян так нічого і не вигоріло. Щось не так пішло з тією нерухомістю, яку Феліпе для неї знайшов. Коли я запитала, що ж насправді сталося, то дістала якусь туманну відповідь про втрачені можливості. Не думаю, що почула правду. Але чи не все одно, справа ж однак провалилась. Я починаю панікувати через усю цю ситуацію з будинком для Ваян. Намагаюся пояснити їй причину свого поспіху і кажу:

— Ваян, я повинна покинути Балі менш ніж за два тижні і повернутися до Америки. Я не зможу дивитися в очі своїм друзям, які дали мені ці гроші, й сказати їм, що ти досі не маєш свого дому.

— Але ж Ліз, якщо дім не має сприятливого таксу…

— Кожен у цьому житті по-своєму сприймає терміновість.

Та через кілька днів Ваян приходить до Феліпе страшенно збуджена. Вона знайшла одну земельну ділянку, яка їй неймовірно сподобалася. Смарагдова гладь рисових полів на тихій дорозі неподалік від міста. І добрий таксу просто висить у повітрі. Ваян каже, що земля належить фермеру, другові її батька, і йому терміново потрібні гроші. У нього сім аро на продаж, та оскільки гроші потрібні негайно, він готовий продати і менше. Їй дуже подобається ділянка. Мені дуже подобається ділянка. Феліпе дуже подобається ділянка. Тутті, що намотує кола по траві, наша маленька балійська Джулія Ендрюс[38], теж дуже подобається ділянка.

— Купуй, — кажу я Ваян.

Минає декілька днів, а вона все ходить і не наважується.

— То ти хочеш там жити чи ні? — мені вже уривається терпець.

Вона ще трохи вагається, а потім заявляє, що обставини знову змінилися. Вранці, каже вона, подзвонив фермер і повідомив, що не впевнений, чи зможе продати їй тільки два аро. Можливо, він захоче комусь продати всі сім аро відразу… Проблема в його дружині… Він повинен із нею порадитися, з’ясувати, чи можна розбити паї…

Ваян додає:

— От якби в мене було більше грошей…

Мати Божа, вона хоче, щоб я назбирала грошей на всю ту земельну ділянку. Прикидаю, як зібрати неймовірну суму — двадцять дві тисячі американських доларів, та зрештою кажу:

— Ваян, я не можу цього зробити. У мене немає таких грошей. Тобі треба якось домовитися з тим фермером…

Потім Ваян, яка тепер уникає мого прямого погляду, сплітає цілу історію. Мовляв, днями вона ходила до містика, він увійшов у транс і сказав, що Ваян дуже потрібно купити весь пай на сім аро, щоб облаштувати там велику красиву клініку… що це доля… Крім того, містик сказав, якщо Ваян купить весь земельний пай, то колись, можливо, побудує там красивий модний готель.

Красивий модний готель?

Он воно що.

У цей момент я просто оглухла, пташки перестали співати, лише бачила, як рухається рот Ваян, але більше її не чула, бо раптом мене осінило: ВОНА ВОДИТЬ ТЕБЕ ЗА НОСА, БАКАЛІЄ!

Я встала, кинула Ваян — «до побачення», і повільно пішла додому. А потім прямо запитала Феліпе: «Вона водить мене за носа?»

Він жодного разу не висловлював своєї думки щодо моїх справ із Вайян.

— Дорога моя, — м’яко мовив він, — звісно ж, вона водить тебе за носа.

Моє серце обірвалося і заплуталося в кишках.

— Але вона це робить не навмисно, — швидко додає він. — Тобі потрібно зрозуміти, як вони мислять тут на Балі. Їхнє життя побудоване так, щоб викачати з туристів якнайбільше грошей. Це їхній спосіб виживання. Тому вона й вигадує ці історії про фермера. Дорога моя, відколи це балієць повинен радитися з жінкою перш, ніж прийняти ділове рішення? Той дядько хоче аж підскакує продати їй бодай маленьку частину ділянки. Він уже погодився. Але тепер їй захотілося всієї ділянки. І вона хоче, щоби ти її для неї купила.

Мене просто трясе, і на це є дві причини. По-перше, мені прикро думати, що Ваян на таке здатна. По-друге, мені не подобається культурний підтекст його слів — присмак колоніальної зверхності білої людини, мовляв, «ну що з цих аборигенів узяти».

Але Феліпе не колонізатор, а бразилець. Тому він пояснює:

— Послухай, я сам виріс у бідній Південній Америці. Ти думаєш, я не розумію психології людей, які живуть тут у цих злигоднях? Ти дала Ваян більше грошей, ніж вона бачила за все своє життя, і її понесло. Вона сприймає тебе як свого чарівного покровителя і розуміє, що, можливо, це єдиний шанс піднятися на ноги. Тому намагається витиснути з тебе по максимуму перш, ніж ти поїдеш. Подумай лишень — іще чотири місяці тому ця бідна жінка не мала грошей на сніданок для своїх дітей, а зараз вона вже мріє про готель.

— І що мені робити?

— Хай там як, не гнівайся на неї. Якщо ти розсердишся, то втратиш її, і буде шкода, бо вона чудова людина і дуже тебе любить. Це її тактика виживання, просто прийми це. Не варто думати, ніби вона погана людина, чи що її сім’я не потребує твоєї допомоги. Втім, не варто також дозволяти вити з себе мотузки. Дорогенька, я мав нагоду безліч разів спостерігати такі ситуації. Західні люди, які вже тривалий час живуть на Балі, врешті-решт діляться на два табори. Половина досі бавиться у туристів, повторюючи: «О, балійці просто чудові, такі милі та люб’язні». Таких обдирають як липку. Люди з другого табору вже втомилися, що їх весь час намагаються розкрутити на гроші, тому починають тихо ненавидіти балійців. І це ганьба, бо так вони втрачають чудових друзів.

— То що мені робити?

— Поверни собі контроль над ситуацією. Зіграй із нею у її ж гру. Пригрози їй чимось таким, що мотивуватиме її діяти. Так ти зробиш їй послугу, адже вона справді дуже потребує власного будинку.

— Феліпе, я не хочу ігор.

Він поцілував мене в голову:

— Тоді ти не зможеш жити на Балі.

Наступного ранку у мене визрів план. Сама не можу повірити — ось тобі й на, я така вся чесна, рік училася жити праведним життям, а зараз уже готова смачно брехати. Я збираюся брехати