Даррелл - Їсти Молитися Кохати, Даррелл

руках і поклоняються, як маленьким божествам. Якщо дитина помирає до шести місяців, влаштовують спеціальну церемонію кремації, а прах не ховають на людському цвинтарі, адже ця істота була не людиною, а божеством. Та якщо дитина доживає до шести місяців, тоді влаштовують велику церемонію і маляті дозволяють нарешті доторкнутися ніжками до землі: наймолодший представник роду приєднується до людей.

Старий сказав, що церемонія має відбуватися у будинку по сусідству. Винуватицею свята була дівчинка на ім’я Путу. Її батьками були прекрасна юна дівчина і такий самий вродливий юнак, онук Кетутового двоюрідного брата, чи щось таке. З цієї оказії Кетут одягнув свій найкращий одяг — білий сатиновий саронґ, обшитий золотою ниткою, білу, з довгими рукавами, золотими ґудзиками аж до низу сорочку з коміром-стійкою в стилі Неру. Це робило його схожим на вокзального носія чи на портьє у дорогому готелі. На ньому також був білий тюрбан, обмотаний довкола голови. Він гордо демонстрував мені руки, всіяні великими золотими перснями з магічним коштовним камінням; загалом на його пальцях було сім обідців і всі вони мали священну силу. Кетут мав також мідний дзвоник свого дідуся для закликання духів. А ще він хотів, щоб я зробила для нього багато фотографій.

Ми разом вирушили до його сусіда. Це було не так уже й близько. Певний час ми йшли галасливою центральною вулицею. Я прожила на Балі майже чотири місяці і ніколи досі не бачила, щоб Кетут покидав межі свого обійстя. Було дуже дивно спостерігати, як він іде містом, такий мініатюрний і незахищений, а повз нього проносяться машини і шалені мотоцикли. Він був такий недоречний на тлі цього сучасного трафіку та сигналів клаксонів, що я мало не розплакалась. Якась я нині занадто емоційна.

Коли ми прийшли, на обійсті вже зібралося близько сорока гостей, і сімейний олтар було вщерть завалено дарами — сплетеними з пальмового листя кошиками, наповненими рисом, квітами, пахощами, печеними поросятками, зарізаними гусками і курми, кокосами і паперовими грошима, що шаруділи на вітрі. Всі були вбрані у свої найелегантніші строї з шовку та мережив. Я вдягнулася не зовсім відповідно, та ще й спітніла після їзди на велосипеді; посеред усієї цієї краси соромилася своєї поношеної футболки. Але мене прийняли так, як тільки могла би мріяти біла дівчина, опинившись тут без запрошення, та ще й одягнена у бозна-що. Спочатку всі привітно усміхались, а потім перестали звертати увагу і перейшли до тієї частини вечірки, де треба сидіти і захоплюватися туалетами одне одного.

Церемонія під керівництвом Кетута тривала декілька годин. Тільки антрополог із командою перекладачів міг би пояснити все, що тут відбувалося. Деякі ритуали були мені знайомі завдяки розповідям Кетута і прочитаним книжкам. Під час першої порції благословінь батько тримав дівчинку, а мати — ляльку, що символізувала дитину — кокосовий горіх, закутаний, як немовля. Кокос благословляли й кропили святою водою, ніби це справжня дитина, а перед тим, як ніжки немовляти вперше торкнулися до землі, поклали його на землю. Таким чином збивали демонів із пантелику — ті мали б накинутися на ляльку, а справжній дитині дати спокій.

Але перед тим, як ніжки справжньої дитини торкнуться землі, треба годинами співати релігійних гімнів. Кетут дзвонив у свій дзвіночок і без угаву виспівував мантри, а юні батьки сяяли від задоволення і гордості. Гості приходили і йшли, сновигали довкола, пліткували, спостерігали за церемонією, дарували подарунки і знову йшли у своїх справах. На тлі древніх пишних ритуалів усе це мало доволі буденний вигляд, ніби звичайний пікнік перетнувся на цьому подвір’ї з пишною церковною процесією. Мантри, що їх виспівував для дитини Кетут, були милі й водночас сповнені святості і ніжності. Поки мати тримала дівчинку, Кетут розмахував перед нею дарами — їжею, фруктами, квітами, водою, дзвониками, крильцем смаженої курки, куснем свинини, розламаним кокосом… І кожен цей дар він супроводжував новою мантрою. Дитина сміялась і плескала в долоні, Кетут теж сміявся і співав далі.

Я уявила, як би мали звучати його слова у моєму авторському перекладі:

— Ооо, малятко, ця смажена курочка для тебе! Настане день і ти смакуватимеш печеними курочками, а ми молитимемось, щоб їх у тебе було вдосталь! Оооо… малятко моє, це грудочка вареного рису, нехай у тебе завжди буде багато грудочок вареного рису, коли тільки забажаєш, нехай на тебе завжди падає дощ із рису. Оооо… малятко моє, це кокос, поглянь, який він смішний, прийде день і ти їстимеш багато кокосів. Оооо… малятко моє, це твоя родина, бачиш, як твої родичі тебе обожнюють? Ооооо, малятко моє, ти скарб для Всесвіту! Ти найкраща студентка університету! Ти — милий зайчик! Ти смачнезна і солодка, ооо, малятко моє, ти наша принцеса, ти наше все.

Знову і знову всіх присутніх благословляли квітковими пелюстками, змоченими у святій воді. Члени сім’ї по черзі тримали дитя на руках, аґукали до нього, поки Кетут співав древні мантри. Навіть я, хоч і була одягнена в джинси, мала змогу трішки потримати дівчинку на руках і поки всі співали, прошепотіла їй своє власне благословення. «Хай тобі щастить, — мовила я. — Будь смілива». Була неймовірна спека, навіть у тіні. Молода мама, затягнена у сексуальний корсет під прозорою мережаною блузкою, обливалася потом. Молодий татко, який, здавалося, не здатен був на жоден інший вираз обличчя, крім широкого гордого вищиру, теж пітнів. Численні бабусі обмахувалися віялами, втомлювалися, сідали, вставали, метушилися довкола печених жертовних поросят, проганяли собак. Усі то зацікавлено спостерігали за дійством, то втрачали до нього інтерес, втомлювалися, сміялися, знову ставали серйозні. Тільки Кетут і дитятко перебували ніби в окремому просторі, цілком зосереджені на процесі та на одне одному. Впродовж всього дня дитина не зводила з цілителя очей. Чули ви коли-небудь, щоб піврічне немовля не плакало, не вередувало, не спало чотири повних години на палючому сонці, а лише уважно спостерігало?

Кетут чудово виконав свою роботу, дитина теж прекрасно впоралася. Весь час протягом церемонії свого переходу зі статусу божества у статус людини дівчинка, здавалося, цілком свідома всього, що відбувається, і чудово виконувала свої обов’язки, як справжня чемна балійська дівчинка — віддана ритуалам, впевнена у своїй вірі, сумлінна у виконанні всіх вимог її культури.

Під кінець піснеспівів дитинку загорнули у довге чисте біле простирадло, що звисало з її маленьких ніжок і робило її високою та величною — справжня дебютантка на балу. Кетут позначив чотири сторони світу на дні глиняної миски, набрав у неї води і поставив на землю. Цей від руки намальований компас указав на те святе місце на поверхні землі, до якого вперше мала торкнутись ніжка дитини.

Потім уся родина зібралася довкола маляти, здавалося, всі тримають її одночасно, і — опа! Ось воно почалося — спершу трішки змочили ніжки дитини у глиняній мисці, наповненій святою водою, строго над магічним малюнком, що символізував увесь Всесвіт, а потім ступні вперше торкнулися до землі. Коли дитину знову підняли у повітря, то на землі залишилися малесенькі мокрі сліди ніжок, вказуючи місце дитини на великих