Вікторія Ноетер - Фортеця пекла, Вікторія Ноетер

Раптом ліс розірвався спалахом вогню й диму, що сунув до них.

— Янголи нас знайшли. Ну що ж, Карро, забери душу будь-якою ціною, або тобі кінець, — Лу штовхнула Карро в спину, прямісінько у вогонь, і зникла в темряві.

Карро не встигла зреагувати, як кілька янгольських воїнів вийшли назустріч. Першим з'явився знайомий янгол. Він робив вигляд, що не впізнав її.

— Де друга демониця? — холодно запитав він.

Карро знизала плечима. Якби ж вона могла зникати, як Лу. Взявши меч до рук для вигляду, вона насуплено дивилася на янголів, знаючи, що на неї чекає лише порожнеча.

Вона не забере душу.

Не доведе Абадду, що вона — демон.

Ніколи не дізнається, хто продав її пеклу.

Вона знову ховала себе, хоча так хотіла жити.

Карро подивилася на янголів, відчуваючи, як їхні погляди пронизують її. Вона знала, що їй залишилося лише одне — зробити вибір. Але який? Вона не могла забути минулого, не могла відректися від того, ким була раніше, навіть якщо це означало ризикувати всім.

— Де друга демониця? — знову запитав янгол, його голос звучав, як вирок. Карро відчула, як холод проникає їй у нутро. Тихий ліс був пасткою, з помаранчевими листками, що блищали сріблом у місячному світлі. Волога земля під ногами прогиналася. А вона відчувала лише жах.

— Я не знаю, — відповіла вона, намагаючись звучати впевнено, хоча в її серці вирувала буря. Усі ці емоції, спогади, зв’язки — це було важко. Але залишатися мертвою у живому світі було ще важче. Чи, навпаки, вона — мертва у світі живих? Та чому ж так боляче і холодно? Її не грів ні тонкий чорний плащ, ні шкіряні обладунки. Не грів навіть вогонь пекла, що став частиною її сутності.

Раптом повітря розірвав дитячий крик, і Карро наче паралізувало. Вона шоковано глянула на янгола. Крик здався знайомим, хоча за все своє демонічне життя вона не знала жодної дитини. З-за дерев виглядали сірі стіни якоїсь будівлі. Десь там.

Секунди тяглися, ніби хвилини, а її думки металися між страхом і спогадами. Ізіас, який стояв перед нею, напружився, готовий діяти. Вилаявшись скрізь зуби, він розправив широкі крила. — Її під стражу, — встиг наказати він, але Карро вислизнула з янгольських рук і кинулась до голосу. Вона мусила побачити хлопчика.

Ліс розпливався навколо, тіні повзли поряд. Вона не могла зупинитися. З кожним кроком її сила зростала, і вона відчула, як енергія почала пульсувати в її венах, розганяючи страх. — Зупинись! — закричав Ізіас, його голос лунав ззаду, але Карро не звертала уваги на його заклики. Вона прагнула дістатися до крику, який знову став для неї важливим.

Коли вона пробігла повз янголів, у повітрі відчувався натяг, як струна, готова до вибуху. Янголи обмінялися поглядами, і один з них спробував її перехопити, але не встиг. Карро продовжувала рухатися, вона знала, що не має права відступити.

Лу не втекла. Вона не сховалася в тінь, не покинула її. Вона прийшла, щоб закінчити те, що почала.

— Ти прийшла по душу чоловіка… — почала Карро, направляючи одну з тіней ближче до Лу. Передчуття були погані.

— Так. Але тепер ми обірвемо всі нитки, що зв’язували тебе зі світом живих, — Лу спіймала хлопця біля стін старого сірого храму. Якщо патер був усередині, недосяжний для них, то хлопчик, що вийшов на занедбане подвір’я, став невинною жертвою, як колись вона.

— Про що ти? — Карро ковтнула слину, що зібралась у роті, і кинула уважний погляд на хлопчину.

Від нього йшла тепла, як чай, енергія — знайома, світла і тепла.

— Почекай. Ще не всі янголи зібралися.

Карро глибоко вдихнула, намагаючись придушити хвилювання, що захоплювало її. Усе навколо наче затихло, неначе світ зупинився, аби дати їй час на роздуми. Із храму вибіг Кафце і злякано зупинився.

— Відійди від нього, — його голос тремтів. — Тобі потрібен я.

— Є, ні. Хлопчик, він особливий, — усміхнулася Лу і приставила до його горла кинджал. — Нам потрібна Карро, настільки, що ми готові знищити всіх, хто пов’язує її зі світом людей.

— І чим він її пов’язує? — Ізіас стримав лють, встав поряд із Карро. Його світло не приносило болю.

Лу лише посміхалася. Вона була королева цього балу, актриса п’єси, яка дочитала сценарій до кінця і точно знала, чим усе закінчиться.

— Тим, що мав померти, коли ми забрали Карро, — клинок зблиснув у місячному сяйві. Тінь, підконтрольна Карро, вдарила по Лу, яка здивовано подивилася собі під ноги, відчуваючи удар, але не бачачи причини. Хлопчик майже не злякався; його погляд став похмурим і задумливим, але там не було страху. Він ще раз глянув на Карро, і вона відчула його лють та міць.

— Відійди, — тихо наказав Ізіас Карро.

Вона похитала головою, протестуючи. Її нудило від почуттів, від небесного вогню, що палав навколо них, від інформації, яку вона не розуміла.

— Пора покінчити з цим, — Лу знову замахнулася, але Карро згадала ім’я.

— Яссаріон! — і повітря раптово скінчилося. Невідома сила відкинула її від Ізіаса на добрі п’ять метрів.

Вибухнуло світло. За лічені секунди хлопчик змінився. З маленького хворобливого хлопця він перетворився на янгола, який одного разу програв демонам битву за душу.