Вікторія Сурен - Прокляття рейлі, Вікторія Сурен

— Її насторожує, що я єдина можу спинити божевілля рейлі. Ми поговорили, а потім вона дала мені якісь заспокійливі, помітивши, що дуже нервую. Я їх пити не збираюся. Я напитися хочу.

— Не сумніваюся.

Пробравшись через кількох магів та загубивши Суджі, я опиняюся поруч із двома чоловіками в костюмах, з-під яких визирають до болю мерехтливі срібні сорочки. Ніби хтось вмокнув їх у клей, просякнутий блискітками.

Ру вирішив вдягти вогняний костюм, оздоблений золотими нитками, щоб підкреслити приналежність до стихії, як зробили кілька чоловіків та дівчат, а от Люци повністю злився з темрявою, щоб не привертати зайвої уваги.

Та йому це ніколи не вдавалося. Як і мені.

Ну що ж… Глибокий вдих, усмішка верхніми зубами, розгорнуті плечі та пихатість.

— Привіт, хлопчики, — весело кажу, завівши руки за спину. Накручені пасма лоскотять тонкі плечі. За допомогою сили я зберігаю тепло, полинаючи кригу, хоч тут і без того стає гаряче. Не знаю через що саме: полум’яні вогні над головою чи погляди хлопців.

Люци та Ру звертають на мене свої очі й різко замовкають, ніби розмовляли саме про мене. Я вдаю, що не палаю зсередини, схиливши голову на бік.

— Як вам моя сукня? — питаю. Опускаю очі до тканини та розправляю зоряну спідницю. Ру супиться, оглядаючи моє надто оголене тіло в порівнянні з іншими.

— Звідки ти це витягла, вітрику? — кидає вогневик, але я не зважаю, ледь фиркнувши. Якими не були б мої байдужі очі та легкі дії, зсередини я вся стискаюся, через те, як Люци відводить погляд, беручи до рук бокал з шампанським зі столу, ніби йому терміново слід загасити почуття.

Ну або це я собі так вигадала.

— Заздри мовчки, рудий. А як тобі моя сукня? — веду, трохи піддавшись вперед до Люци, що саме озирається вулицею у пошуках дідько знає чого, попиваючи своє шампанське, яке, як на мене, надто слабке для його вагової категорії. Може, це не перший бокал?

Щелепа Люци напружується, поки Ру скидає брови, вивчаючи мене. Ламберсон супиться, бо сукня шикарна, і він не може ні до чого причепитися. Якщо тільки не хоче дуже сильно мене образити через сильну відкритість тіла. А він не хоче, бо ми ж типу друзі. Січете?

Люци ж своєю чергою надає перевагу розгляданню полум’яних шарів у повітрі, які раптом неабияк зацікавили його.

— Гарна, — сухо відповідає.

— Гарна, — повторюю, смакуючи це слово. — Добре. А що тут можна поїсти? —  озираюся на довжелезний стіл з надто вишуканим посудом, з якого, певно, їли королі.

— Кекси є, — ледве вичавлює Люци, бо Ру навмисне мовчить.

Деякі страви такі цікаві та особливі. От, наприклад, я вперше бачу подібний рожевий пиріг. Він містить маленькі витягнуті шматочки, які складають із себе квітку. Декілька вже з’їли, але поруч є синє желе зі зміями зверху, а також якийсь неоновий напій, наче зілля.

Нарешті натрапляю на кекси. Однак вони з корицею. Лише одна таця з поміж кількох зі смородиною.

— О. Подай, будь ласка, — звертаюся до Хейга, намагаючись зрозуміти, що між нами відбувається. — Тільки ті, що…

Але я чітко бачу, як Люци посуває таці з кексами з корицею та дістається до тих, що зі смородиною.

— … без кориці, — доказую, трохи здивована. — У мене алергія.

— Він знає, — зрадницьки шепоче Ру, але цей шепіт гучніший за його звичний голос. — Він читав твоє досьє.

— Що!? — я зводжу брови, поки Люци міцно затискає перенісся пальцями. Він лається. Тихо, собі під носа, але я чую таку гостру лайку, що навіть сироти шкірою йдуть. Він тільки що пообіцяв розідрати Ру селезінку?

Спокійних людей слід боятися.

О Святий Духу… До біса ті кекси.

— Власне… Я не дуже голодна, — кажу, закривши цю тему, а тоді одним махом спорожнюю бокал із шампанським для подальших слів:  — Люци, не хочеш потанцювати?

Я простягаю долоню в рукавичці до ліктя, кинувши швидкий погляд на Ру, мовляв, бачиш? Позаду якраз починають лунати перші акорди фортепіано. Ламберсону трохи байдуже, бо він запримітив невеликого рейлі, за яким вчора бігав. Зрештою вогневик попросту йде хвостом за Зайном, забувши про нас.

Люци переводить на диво невдоволений погляд на мою вугільну рукавичку, але все ж таки бере запропоновану долоню у власну без захисту від поширення сили. Ми крокуємо до центру площі, де розпочинає кружляти декілька пар.