Лі Бардуго - Королівство шахраїв

охоче зичив у керчинських банків. Якщо ми влаштуємо аукціон, ставки равканців не будуть конкурентоспроможними.

Каз посунув хвору ногу.

— Саме тому Торговельна Рада Керчу їх профінансує.

Джаспер вибухнув реготом.

— Фантастика. Чи існує шанс, що вони хочуть купити мені котелок із суцільного золота, якщо вже беруться до справи?

— Це протизаконно, — втрутився Вілан. — Рада відповідальна за проведення аукціону. Вони не можуть впливати на його результат.

— Авжеж ні, — погодився Каз. — І їм це відомо. Кувей із батьком зверталися до Торговельної Ради, шукаючи допомоги, але ті так боялися скомпрометувати свій нейтралітет, що відмовилися діяти. Ван Ек побачив гарну нагоду й відтоді працював за їхніми спинами. — Каз опустився нижче на стільці. — Що Ван Ек планував від самого початку? Він скуповував ферми юрди, щоб контролювати її поставки, коли відкриється секрет юрди парем. Він виграє, хай би хто володів Кувеєм. Отже, мислити, як він, — означає мислити, як крамар. Коли Кувей Юл-Бо, син Бо Юл-Баюра, оголосить про аукціон, Рада знатиме, що таємниця парем може будь-якої миті стати загальновідомою. Вони нарешті зможуть діяти й шукатимуть нагоди захистити свої статки та зберегти роль Керчу у світовій економіці. Самі брати участь в аукціоні вони не зможуть, але зможуть гарантувати собі чималі гроші, хай би яким був результат.

— Скуповуючи юрду, — здогадався Вілан.

— Саме так. Ми створимо Асоціацію юрди, шанс для інвесторів, які прагнуть заробити грошенят, поки світ летить під три чорти. Дамо Раді гарну можливість і дозволимо попіклуватися про решту справи їхній жадібності.

Вілан кивнув, на його обличчі з’явився нетерплячий вираз.

— Гроші не підуть на рахунки Асоціації. Ми зосередимо кошти в Равці, щоб вони могли запропонувати свою ціну за Кувея.

— Щось таке, — погодився Каз. — І візьмемо невеличкий процент. Як чинять банки.

— Але хто принаджуватиме інвесторів? — поцікавився Джаспер. — Ван Ек бачив обличчя кожного з нас, окрім Ніни та Шпехта. Навіть якщо ми якимось чином перекроїмо когось із нас або наймемо ще когось, Торговельна Рада не передасть так просто свої гроші новачку без жодної справжньої вірчої грамоти.

— А як щодо фермера, який вирощує юрду й зупиняється в найдорожчому номері люкс Кеттердама?

Кольм Фахей перевів погляд зі своєї кави.

— Я?

— У жодному разі, Казе, — заперечив Джаспер. — Це вже точно ні.

— Він знається на юрді, розмовляє керчинською та новоземською й має відповідний вигляд.

— Він має чесне обличчя, — гірко додав стрілець. — Ти не рятував його від небезпеки, переховуючи в цьому готелі, ти налаштовував його.

— Я будував для нас запасний вихід.

— І сам підстраховувався?

— Так.

— Ти не вплутуватимеш у це мого батька.

— Він уже вплутався, Джасе. Ти вплутав його в це, коли змусив закласти ферму, щоби заплатити за твій науковий ступінь із викидання грошей на вітер.

— Ні, — повторив Джаспер. — Ван Ек зрозуміє зв’язок між Кольмом Фахеєм та Джаспером Фахеєм. Він не ідіот.

— Але в «Ґельдреннері» Кольм Фахей не зупинявся. Кольм Фахей винаймав кімнати в невеличкому готельчику в університетському районі та, згідно з документами начальника порту, відплив кілька ночей тому. Чоловік, який зупинився тут, зареєстрований під іменем Йоганнус Рітвельд.

— Хто це, у біса, такий?

— Він фермер із містечка неподалік від Ліжу. Його родина роками живе тут. Він має вклади в Новозем’ї та Керчу.

— Але хто він такий насправді? — перепитав Джаспер.

— Це не має значення. Вважайте його вигадкою уяви Торговельної Ради, чудовим сном, який утілився в життя, аби допомогти їм трохи нажитися на нещасті з парем.

Кольм опустив горнятко.

— Я це зроблю.

— Та, ти не знаєш, на що погоджуєшся.

— Я вже й так переховую втікачів. Якщо я збираюся вам допомагати, то можу заразом і посприяти.

— А як щось піде не так...

— Хіба мені є що втрачати, Джасе? Усе моє життя — це ти і ферма. А це єдиний спосіб, як я можу захистити ці дві речі.

Джаспер відштовхнувся від підлоги й забігав туди-сюди перед вікнами.

— Це божевілля, — вирішив він, чухаючи потилицю. — Вони на таке ніколи не впіймаються.

— Ми не проситимемо в жодного з них занадто багато, — заспокоїв Каз. — У тому-то і штука. Установимо невисокий внесок для тих, хто бажає стати членом Асоціації: скажімо, два мільйони крюґе. А тоді дозволимо їм почекати. Тут є шуанці. Фієрданці. Равканці. Рада запанікує. Якби я мусив закластися, то поставив би на те, що, коли все скінчиться, ми матимемо по п’ять мільйонів крюґе від кожного члена Ради.

— Радників тринадцятеро, — підрахував Джаспер. — Це шістдесят п’ять мільйонів крюґе.

— А може, навіть більше.

Матаяс насупився.

— Чи можемо ми справді гарантувати Кувейову безпеку, навіть ураховуючи всю міську варту на аукціоні та присутність Ради Потоків?

— Не існує сценарію, який гарантував би Кувейову безпеку, хіба тільки ти маєш єдинорога, на якому він може поскакати геть.

— Я б однаково не розраховувала на захист Ради Потоків, — сказала Ніна. — Вони хоча б з’являлися колись на публіці?

— Двадцять п’ять років тому, — відповів Каз.

— І ти гадаєш, що тепер вони з’являться, аби захистити Кувея? Ми не можемо відправити його на публічний аукціон самого.

— Кувей не буде сам. Ми з Матаясом супроводжуватимемо його.

— Там кожен знає ваші обличчя. Навіть якщо вас трохи замаскувати...

— Жодного маскування. Торговельна Рада пропонує своїх представників. Утім, Кувей має право вибрати на час аукціону власну охорону. Ми будемо простісінько там, разом із ним на сцені.

— На сцені?

— Аукціони відбуваються в Церкві Бартеру, точнісінько навпроти вівтаря. Хіба є святіше місце? Ідеально — ізольоване приміщення з кількома входами й доступом до каналу.

Ніна похитала головою.

— Казе, щойно Матаяс ступить крок на ту сцену, половина фієрданської делегації упізнає його, а ти — найрозщукуваніша людина в Кеттердамі. Якщо ви з’явитеся на тому аукціоні, вас обох заарештують.

— Вони не зможуть до нас навіть пальцем торкнутися, поки не закінчаться торги.

— А що далі? — поцікавилася Інеж.

— Там однаково пануватиме неабияке сум’яття.

— Має ж бути інший спосіб, — утрутився Джаспер. — А що, як ми спробуємо укласти угоду з Роллінзом?

Вілан загнув кутик своєї серветки.

— Ми не маємо нічого, що можна запропонувати.

— Більше