Пол Стюарт - У нетрях темнолісу

У далекому Темнолісі, де ростуть дуби-кривавники та сон-дерева, де живуть гобліни та живолупи, мегери-печерниці й інші химерні створіння, родина лісових тролів дала притулок синові капітана небесних піратів, якого згодом назвали Живчиком. Він жив як звичайний лісовий троль, допоки якось не збився зі стежки та не опинився наодинці з підступним і непривітним Темнолісом.
Про неймовірні пригоди Живчика у нетрях Темнолісу і йдеться у першій книжці «Легенд Світокраю».
Ілюстрації Кріса Рідела
Переклад з англійської Анатолія Сагана

For Joseph and William

Далеко-далеко звідси, звівшись над прірвою, мов ніс велетенського кам’яного корабля над хвилями, розкинувся Світокрай. Із самого краєчка земної тверді, з кам’яного обриву, стрімкою течією вниз рине водяний потік.

Річка в цьому місці повновода і бурхлива, її води з гуркотом спадають у розвировану туманну безодню. Важко навіть уявити, що вона, тут така широченна, гуркітлива та велична, могла б деінде виглядати інакше. Однак і верхоріччя Крайріки не менш дивовижні.

Джерело, яке дає початок річці, лежить далеко в нетрях темного, похмурого Темнолісу. Крихітний ручай, пробиваючись із-під землі, спочатку вщерть заповнює маленьку загату, а потім стікає вниз тоненькою цівкою і біжить по вимощеному рінню, з лікоть завширшки, річищі. Невеличкий сам собою, на тлі величного Темнолісу потічок цей виглядає ще меншим.

Похмурий і до кінця не звіданий Темноліс — суворе й небезпечне місце для тих, хто вважає його за свою домівку. А таких тут чимало. Під його високим верховіттям, крізь яке просмикується сонячне світло та вихлюпується на землю місячне сяйво, знайшли притулок лісові тролі, живолупи, бражні гобліни-медоїди, неповороткі та сварливі мегери-печерниці — годі й полічити всі лісові племена та чудернацькі спільноти.

Життя тут важке і сповнене небезпек, які чигають щокроку — жахливі чудовиська, кровожерні дерева та цілі сонмища диких істот — великих і малих… Однак і таке існування дає статки, бо м’ясисті плоди та летюча деревина, які тут добувають, завжди в ціні. Повітряні пірати та купці Торгової спілки сперечаються за торгівлю ними, і розв’язують свої суперечки в повітряних баталіях над безкраїми лісовими просторами.

Там, де хмари опускаються за обрій, розкинулася Крайземля, гола пустка, над якою клубочаться тумани та сновигають привиди й нічні примари. Якщо хтось опиниться у Крайземлі, перед ним два можливі шляхи. Щасливчики просто зриваються з високої кручі і розбиваються на смерть. Ті ж, кому не пощастило, потрапляють у Присмерковий ліс.

Освітлений усякчас золотавим напівмороком Присмерковий ліс — чарівливе, хоча й підступне місце. Повітря тут важке і дурманне. Ті, хто дихає ним надто довго, забувають, що привело їх сюди, нагадуючи недолугого заблуканого лицаря, який давно вже забув про пошуки пригод — мету своєї виправи; вони були б раді розпрощатися з життям, але смерть їх не бере.

Час від часу важку тишу Присмеркового лісу розбивають шалені бурі, що налітають на Світокрай. Ліс притягує ці бурі, як магніт — металеві ошурки, як вогонь — метеликів, і трапляється, що смерчі з вихорами буяють у палаючому небі по кілька днів. Інколи це не прості бурі. Від блискавок, породжених ними, у земних надрах утворюється бурефакс, настільки цінна речовина, що попри всі страхіття та небезпеки Присмеркового лісу, вона як магніт, як вогник вабить усіх тих, кому вже таланило її мати.

У пониззі Присмеркового лісу починається Багнище. Це смердюча і брудна місцина, повна відходів із фабрик та ливарень Нижнього Міста, які так довго насичували собою цю пустку, що вся земля навколо змертвіла. Однак, як і будь-де у Світокраї, тут теж присутнє життя. Це місце стало суворим притулком для рожевооких, безбарвних, як і все довкіл, істот — сміттярів та лахмітників. Деякі з них служать провідниками, тягнучи свою нелегку лямку в цій забутій усіма місцині, де ніколи не бракувало вибоїн та драглистого багна, аж поки осліпнуть і тихо доживатимуть тут віку, всіма покинуті й забуті.

Ті ж, хто не захотів пов’язувати свою долю з Багнищем, знайшли собі притулок у ветхих куренях та напіврозвалених халупах на берегах замуленої Крайріки. Це і є Нижнє Місто.

Його жителі вельми химерні — поодинокі істоти і цілі племена з усього Світокраю, які животіють у тісних кварталах, затиснутих вузькими вуличками. Воно брудне, перенаселене і часто жорстоке, однак Нижнє Місто — ще й осередок деяких промислів — як тих, що з ними не криються, так і таємних. Воно гуде, наче рій, воно кипить, і його енергія перехлюпується через край. Кожен городянин займається своїм ремеслом, належить до своєї спілки і мешкає у чітко визначеному кварталі. Це призводить до інтриг, змов, затятої ворожнечі та нескінченних суперечок — район виступає проти району, спілка — проти спілки, торгівець — проти торгівця. Єдине, що змушує купців Спілки вільних торгівців забувати про чвари, — це страх та ненависть до повітряних піратів, чиї швидкохідні судна неподільно володарюють у небі Світокраю і чиєю здобиччю стають безпорадні купці, які трапляються їм на шляху.

У центрі Нижнього Міста увагу привертає величезне металеве кільце, від якого тягнеться вгору довгий важенний ланцюг — коли туго напнутий, а коли й провислий. Інший його кінець утримує величезну плавучу твердиню.

Як і всі летючі скелі Світокраю, ця велетенська брила злинула вгору з Каменесаду: випнулась із землі й росла собі, потім її знизу виперли на земну поверхню інші новонароджені брили, а вона й далі не переставала рости. Ланцюг до скелі прикували тоді, коли вона зробилася такою великою та легкою, що ось-ось мала знятися в небо. На твердині збудували величне місто Санктафракс.

Санктафракс, місто з високими стрункими вежами, сполученими між собою віадуками та доріжками, — є осереддям ученості. Він населений ученими, алхіміками, спудеями, а його будівлі — це бібліотеки, лабораторії, лекційні зали, харчевні та гуртожитки. Студійовані тут предмети настільки ж незрозумілі, наскільки ревниво їх стережуть, і всупереч очевидному духу старомодного книжного доброчинства, Санктафракс аж кипить залаштунковими протистояннями, змовами та шпигунством, запеклою міжпартійною боротьбою.

Темноліс, Крайземля, Присмерковий ліс, Багнище та Каменесад… Нижнє Місто і Санктафракс… Крайріка… Назви на мапі…

Та за кожною з цих назв — тисячі історій — історій, записаних колись на давніх скрижалях, історій, які поколіннями передавалися з вуст у вуста, історій,