Пол Стюарт - У нетрях темнолісу

роззирнувся довкола. За винятком Камінного Штурмана, усі скупчились на палубі: Дозорець, Стоуп Рипуча Щелепа, Сліво Спліт, Камбаломорд (прикутий до щогли), Вевека і — найближче до хлопця — капітан Квінтиніус Вергінікс, Захмарний Вовк, Живчиків батько.

Захмарний Вовк нахилився і торкнувся Живчикового шарфа. Хлопець стенувся.

— Спокійно, — мовив капітан тихим голосом. — Ніхто не завдасть тобі ніякого лиха, хлопче. Здається, нам таки не спекатись твоєї присутності.

— Зроду-віку не бачив нічого такого, кепе, — втрутився Тем Човновод. — Гримнув просто з неба, присягаюсь, і акурат на корму. Дивне небо, скажу я вам, і якщо...

— Годі базікати! — сухо перепинив його капітан. — І вертайтеся всі на свої місця, чули — всі. До півночі ми вже повинні бути в Нижньому Місті.

Команда розбіглася по місцях.

— Тебе це не стосується, — півголосом промовив капітан, беручи за руку Живчика, який і собі намірився десь зникнути.

Живчик роззирнувся.

— Ч… чому ви покинули мене? — запитав він. У роті йому пересохло, голос тремтів.

Капітан поглянув хлопцеві у вічі, його обличчя, як маска, не виказувало жодних емоцій.

— Нам не потрібні зайві люди на кораблі, — просто пояснив він. — Крім того, я не думав, що піратське життя — це для тебе, — він помовчав. З усього видно, щось обмірковував.

Живчик стояв, чекаючи, поки капітан озветься знову. Йому було ніяково. Він облизнув сухі губи. Раптом капітан подався вперед, його очі звузились. Живчик здригнувся. Гучне і тепле капітанове дихання чулося вже над самим вухом, баки лоскотали хлопцеві шию.

— Я знаю цю хустину! — зізнався він так, що чути було тільки Живчикові. — Твій шарф. Цю річ зладила Маріс — твоя мати. І я знав, що ти… Після цих усіх років, — голос його урвався. Його нижня губа сіпалася. — Я не мав сили це все пережити. Довелося тікати. Я… Я покинув тебе. Удруге.

Живчик зніяковів. Його обличчя розпашіло.

Капітан поклав руки Живчикові на плечі й зазирнув у вічі.

— Третього разу не буде, — сказав він тихо. — Більше я тебе ні за що не покину, — він обійняв хлопця і міцно пригорнув до себе. — Відтепер наші долі стелитимуться поряд, — прошепотів він настійливо. — Ти і я, Живчику. Ти і я.

Живчик змовчав. Він не міг говорити. На очах бриніли сльози радості, а серце билося так, що, здавалося, от-от вискочить. Він таки віднайшов свого батька!

Раптом капітан різко відсторонився від хлопця.

— Але тоді тобі доведеться прилучитися до команди нарівні з усіма, — додав він гостро. — Тож чи не розраховуєш ти на якісь особливі привілеї?

— Ні, бать… капітане, — мовив стиха Живчик. — Я не розраховую.

Захмарний Вовк схвально кивнув головою, випростався і повернувся до інших кораблян, які тим часом зачудовано спостерігали за тим, що коїться.

— Ну ж бо, ви, збіговисько ледацюг, — заревів він. — Покажіть, на що ви здатні. Підняти вітрило, віддати швартові, і рушаймо звідси.

Почулося багатоголосе «Так, так, капітане», і повітряні пірати стали до роботи. Капітан із Живчиком підійшов до керма і взявся за штурвал.

Вони стояли нарешті вкупі, пліч-о-пліч, а повітряний корабель линув чимраз далі від Темнолісу. Капітан повернувся до сина.

— Живчику, — сказав він у задумі, часто кліпаючи очима. — Живчику! Я хочу ось що запитати: що це за ім’я таке для сина Квінтиніуса Вергінікса, капітана найкращого піратського корабля з усіх, що будь-коли борознили небесну блакить? Га? Поясни мені це.

У відповідь Живчик усміхнувся.

— Це моє ім’я, — відказав він.

Оглавление Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу   Вступ   Розділ перший Хижа деревохватів   Розділ другий Летючий хробак   Розділ третій Живолупи   Розділ четвертий Кістоглав   Розділ п’ятий Дуб-кривавник   Розділ шостий Колонія бражних ґоблінів   Розділ сьомий Веретенники та молочинки   Розділ восьмий Блукай-бурмило   Розділ дев’ятий Ґнилесмок   Розділ десятий Меґери-печерниці   Розділ одинадцятий Вишкрібок, роздебендя і чар-серце   Розділ дванадцятий Повітряні пірати   Розділ тринадцятий Темнолесник   Розділ чотирнадцятий За Темнолісом