Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

— Думаю, я швидко навчуся... — її голос пролунав трохи тихіше, ніж зазвичай, але в ньому відчувався виклик.

Максим усміхнувся, легко стиснувши її талію. Олеся навіть не встигла відповісти — він підхопив її на руки, і вона мимоволі скрикнула від несподіванки, а потім розсміялася.

— Максиме! Ти ж не збираєшся нести мене через увесь двір?

— А чому б і ні? — впевнено відгукнувся він.

Вона обійняла його міцніше, відчуваючи, як серце вистукує божевільний ритм.

— Ти божевільний!

— Я твій чоловік, жінко!

Він переступив поріг, і двері за ними зачинилися, закриваючи за ними темне березневе небо.