Сергій Вікторович Жадан - Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів

теплий і кислий як дихають діти вві сні

чорна гаряча земля пообідні сосни

ти ще не підходив так близько так довго і тяжко

в серпні лише розумієш як солодко все це нести

можна спокійно дістатися до передмістя

можна шукати ці натяки ці голоси

терпкої любові бентежне вістря

лише б не натрапити на випадкову розтяжку

і не заходити за блок-пости

4. плюс чотири

Порушування Єрусалиму

(лицарська поезія)

Лицарство прагне воєн.

Лицар вдягає збрую,

важчу за нього вдвоє,

що, власне, його не турбує.

Лицар кохає неню,

має право на працю —

відрубувати полоненим

руки, ноги чи яйця,

робити замахи, змови,

ставити церкву шпилясто.

Натомість, не має змоги

займатись, наприклад, блядством

на службі, або в гешефті

кохатись. Лицарю гоже

минати спокуси дешеві,

на царство чекаючи Боже.

Лицар — людина вільна.

Попри можливі страти

постійно встряє у війни,

щоби надерти сраки

маврам, чи пак арабам.

Залізом прикривши сподні,

лицар прямує радо

на Схід, за Гробом Господнім.

Де-небудь в країні теплій,

на прю стаючи, мов до праці,

він потерпає в пустелі

від спраги та мастурбацій.

Молитву співаючи Богу,

в’їжджає врешті в долину.

Тримає вперто облогу

під стінами Єрусалиму.

Далі — питання часу.

А час приносить утіху —

в місті вмирають часто

настільки, наскільки й тихо.

Дохнуть, мов зловлена риба,

слабнучи від нудоти.

Ще деякий час потрібно

тримати облогу, аж доки

місто відчує втому.

Лишаться лише каліки.

В місто ввійти, а потому

чинити розбій, оскільки

життя, воно як намисто —

не варто шукати початок.

Три дні грабувати місто,

або ґвалтувати дівчаток

чи хлопчиків. Справа смаку

та досвіду. Лицар має

свободу вибору. Мапу

роздерто. Знамено має

на вітрі. Ясніють далі.

Та лицаря в самий розпал

посеред мертвих кварталів

раптово проймає розпач.

Тож лицар скидає лати,

і лицарю перед Богом

глибоко поїбати

щодо наслідків цього.

Його ридання гарячі,

він гнеться під часу плином,

і повзає навкарачки

спаленим Єрусалимом.

Кигиче, Месію кличе,

сипле прокляття й погрози.

І сірим його обличчям

стікають брунатні сльози.

Переваги окупаційного режиму

1

В один із днів повернеться весна.

З південних регіонів батьківщини

потягнуться птахи і голосна

свистулька вітчизняної пташини

озвучить ферми і фабричні стіни,

і грубий крій солдатського сукна,

і ще багато всякого гівна.

2

Але печаль сідає на поля.

Нужда голімі розправляє крила,

докіль поет тривожно промовля:

я є народ, якого правди сила;

цю жінку я люблю, вона просила.

3

Сумна країна у години скрут.

Блукає міщанин поміж споруд,

з усталеним природнім артистизмом

говорить, і його словесний труд

повніє нездоровим еротизмом

і побутовим антисемітизмом.

4

Сколовши босі ноги об стерню,

старенький Перебендя коло тину

ячить собі, що, скурвившись на пню,

лукаві діти в цю лиху годину

забули встид, просрали Україну,

забили на духовність і борню,

і взагалі творять якусь фігню.

5

Бідує місто. Кинувши фрезу,

робітники на заводському ґанку

лаштують косяки, бузять бузу,

розводять спирт, заводять варшав’янку

і, втерши соплі та скупу сльозу,

майовку перетворюють на п’янку.

6