Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

Ракор підскочив, наче вжалений. Вилетів з номеру, підбіг до сусідніх дверей.

- Хлопці! – у паніці почав він стукати до учнів. – Хлопці, що з вами?

Схвильований Согнот вже був поряд:

- Що сталося? Вайо! Хаоле! – сам постукав.

Але відповіді не було. Вчителі перелякано подивилися один на одного.

- Хлопці! – із ще більшим занепокоєнням став тарабанити молодший. – Хлопці! Хаоле! – приклав вухо до дверей та за допомогою магії значно покращив свій слух.

Виставив палець до колеги, аби він причаївся.

Було чутно шурхіт постілі, важке глибоке дихання.

- Хаоле… - ледь чутно шепотів Вайо.

- Вайо… - повторював за ним коханий.

- Гей! – все ж не стримався Согнот і голосно постукав, від чого Ракор зморщився, збираючись ледь не оглухнути. – Хлопці! Ви у порядку?

- У повному… - блаженно протягнув Вайо.

- Повністю із тобою згоден… - розслаблено шепотів Хаол.

- Відкриємо вчителям…?

- Хай йдуть спати… - із задоволеною посмішкою пригорнувся він до коханих вуст. – Пізно вже…

- І то правда… - заразився парубок його настроєм.

- Вайо! – постукав Ракор, вже зрозумівши, чим учні займалися. – У Хаола нестабільна душевна рівновага! Поділися із ним своєю, аби його сили не вийшли з-під контролю!

- Хто б зі мною поділився…? – зацікавлено посміхувся Вайо, продовжуючи цілуватися із хлопцем.

- Наставнику! – у гарному настрої відповів Хаол вчителю. – Із нами все добре! Йдіть спати! – міцніше обійняв свого парубка.

Ракор повернув свій слух до норми, подивився на колегу і важко зітхнув.

- Що? – занепокоївся Согнот.

- Займалися вони дечим… Закономірним для їх віку та стосунків.

У чоловіка брови полізли на чоло:

- А чи не рано? Вайо тільки чотирнадцять.

- Хаолу не більше. Однак краще буде поговорити про це вранці. Зараз вони все одно нам не відкриють.

- Вайо точно гонить коней із твоїм учнем, - незадоволено покрокував Согнот назад до кімнати.

- Не можу із цим не погодитися… - пішов Ракор за ним.

Уся наступна ніч пройшла тихо.

На ранок вже вбраний Вайо сам прийшов до вчителів та енергійно постукав до їх кімнати.

- Заходьте! – крикнув Согнот.

Хлопець відкрив і одразу вклонився старшим:

- Вчителю Ракоре, вчителю Согноте, - із сонячною посмішкою пройшов у номер. – Вчителю, - подивився він на викладача Злітаючого журавля, що байдикував на своєму ліжку, - можна я побалакаю зі своїм батьком наодинці?

- Так, звісно, - піднявся молодий викладач і вийшов.

Подивився на двері сусідньої кімнати. Постукав, увійшов.

- Хах! Наставнику! – із широченною посмішкою привітав його вдягнений Хаол, що сидів за столом та хрумтів повітряними рисовими чипсами. – Дивіться, які штуки мені Вайо начаклував! – узяв одну круглу чипсу та покрутив її у руці, ніби хизуючись. – Це його улюблена їжа! Цікава така! Хочете спробувати? – протягнув педагогу.

- У нас в академії такі є, - розслаблено зазначив чоловік, закривши за собою двері.

- Так…? – здивовано відкрив він рот, переставши жувати.

- Угу, серед закусок стоять. Там є різні штуки, якими можна хрумкотіти.

- Ніколи не помічав…

- Хм, - посміхнувся старший. – Зазвичай, хрумкі штуки сонячна кров любить.

- А у мене є трохи сонячної, так що я підпадаю під правило, - показав вчителю зуби і почав далі хрумкотіти, відвернувшись від тарілки.

- Хах, я і не забороняю тобі, - оглянув Ракор приміщення, де вечором точно був безлад із пір’ям. – Хаоле, я б хотів поговорити із тобою про нічну подію.

Хлопець аж вдавився, почавши кашляти.

- Не поспішай, - похлопав викладач його по спині.

- Про нічну подію? – лячно подивився учень на наставника.

- Були два магічних імпульси, які сильно налякали нас із вчителем Согнотом, - склав Ракор руки разом, додаючи собі важливого вигляду.

- Кхм… - незручно прочистив підліток горло, починаючи червоніти.

- Скажи, вночі точно усе було добре і нам нема за що турбуватися, чи все ж щось було не так?

- Все добре, наставнику, - ніяково відвернувся Хаол, заховавши очі. – Вам нема чого турбуватися, - опустив голову і схвильовано повернув чипсу у миску. – Кхм, так, - став м’яти долоні.

Викладач же насупився, побачивши в хлопця на шиї темно-червону пляму. Ніяково відвів погляд і змахнув на нього рукою, прибираючи синець:

- Треба буде навчити тебе одного заклинання. Хаоле, після тісного спілкування зі своєю половинкою, дивися у дзеркало, перед тим, як виходити до інших.

- Га? – спантеличено обернувся він до наставника.

- Сліди поцілунків приховуй, - повчально кивнув йому Ракор.

Парубок миттю відвернувся та згорбився, сховавшись за руками. Вчитель навіть зі свого місця відчув, як сильно той червоніє.

- Добре, - став старший боком до хлопця, оглядаючи кімнату. – Якщо усе у вас добре і ніякого дискомфорту, незадоволення, чи ще чогось подібного вас не турбує… - покосився на учня. – І не їж чипси в сухом’ятку, - кивнув на миску. – Спробуй якось мокнути їх у суп. Вони тоді дуже цікаво тріщать, - вийшов з кімнати. – Фух… - з полегшенням видихнув Ракор, відпускаючи ручку дверей.

«Це була доволі незручна розмова,» - підмітив він сам про себе.

Залишився у коридорі, поки з номеру для вчителів не вийшов Вайо. Хлопець ніяково вклонився педагогу та повернувся до Хаола. Ракор же відправився до Согнота.

- Отже, - зі спокоєм на душі почав старший, - Вайо розказав мені, чим вони займалися вночі. Це було не настільки «по-дорослому», як я собі вже встиг надумати. Вони навіть нижнього одягу не знімали.

- До слова про це, - пройшов молодий викладач до свого ліжка і сів на нього. – Хаол мені нічого не розповів, але я хочу попросити про дещо.

- Так? – насупився чоловік, не розуміючи про що ж може бути мова.

- Скажіть Вайо, аби він не тиснув на Хаола, - сумно і з жестами намагався пояснити Ракор. – От взагалі. Щоб у цьому плані ініціатором був саме Хаол. Просто… - відвів болючий погляд у сторону.