Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

Не звертайте увагу на те, що він верзе для газетярів, я свого онука знаю, — відмахнувся Микола.

— Йому вже відомо про можливу війну? — спитав Басюга.

— Так.

— Яку ще війну? — втрутився Северин.

— Потім дізнаєшся, — старий Чорнововк гнівно на нього зиркнув. — Тихо будь!

Северину закортіло вцідити старому осавулі по пиці. Він уже давно не зелений джура, з яким дозволено так розмовляти!

— Хто б не став гетьманом, він має затямити, що рубати гілку, на якій умостився, — вельми погана думка, — вступив у розмову голова вартових Колодій. — Навіть дурень не робитиме цього, коли внизу чекає зграя голодних хижаків.

— Ви не розумієте, або не хочете розуміти, що Варта і Церква є нашими заклятими ворогами, які доклали забагато часу, зусиль та грошей, аби просто відступитися, — сказав Іван Чорнововк. — Вони підуть до кінця. У бажанні перемогти доказами ви посліпли! Жодних аргументів не почують, навпаки — нас звинуватять у наклепі. Державної зради не вистачає? Та вони вигадають її! Чи ви не бачите, куди вітер дме?

— Іване, ти завжди дивився на речі похмуро.

— Така у мене служба, Миколо. Ми розпізнали загрозу надто пізно. Якщо загони фанатиків чекають наказу, аби вбивати нас, то питання лише, коли він пролунає.

— Погоджуюся, — додав Данилишин. — Якщо підемо на інавгурацію, ми приречені.

— Які ж альтернативи? — Панько поправив окуляри.

— Негайно вирушати в Буду. Скликати загальну Вовчу раду, — не забарився з відповіддю Іван. — Ми не можемо вирішити таке питання всімох. Орден на межі знищення, країна на межі війни...

— Остання Вовча рада закінчилася Рокошем.

— Нашу втечу сприймуть як зізнання, — додав Басюга.

— Між смертю завтра і смертю потім я обираю потім, — з-під каптура Данилишина випливло тютюнове кільце.

— Вони не посміють нас торкнутися, — відрубав Панько. — Вони завжди базікали поза очі, аби потім мовчки нам уклонитися. Так завжди було. Ті монастирські хорти нічого не вирішують!

— Вотуми недовіри від обох Рад теж нічого не змінюють? Ми за крок від прірви, а ти пропонуєш хапатися за папірці!

— Усе правосуддя світу тримається на цих папірцях!

— Годі! Ми так можемо сперечатися до самої інавгурації, — роздратовано урвав Яровий. — Браття та сестро, я ставлю єдине питання: з огляду на всі виголошені відомості, чи йде Рада Сімох на церемонію обрання нового гетьмана?

Яровий, Панько та Колодій підняли руки.

— Хто за відступ до Буди?

Чорнововк, Басюга, Данилишин.

— Сестро, твій голос вирішальний.

Віра кивнула й завмерла; її погляд розплився, губи нечутно зашепотіли, осавула завмерла у трансі, відтак посміхнулася й мовила:

— Ми йдемо.

Данилишин мовчки покинув кімнату, залишивши шлейф смердючого диму. Басюга зітхнув та потер кутики очей. Чорнововк буркнув:

— Вітаю! Попхаємося на смерть.

Після тої розмови Северин місця собі не знаходив. Як осавули могли ухвалити таке необачне рішення? Він теж проголосував би за відхід до Буди, але Віра... Що вона побачила? Перемогу доказів? Раніше вона не помилялася...

Остаточно Северин позбувся спокою, коли Іван Чорнововк переповів здогадки брата Малюка.

— Це не може бути збігом, — гарячкував Северин. — Орден, який століттями боронить державу, відверто нищать саме перед війною! Варта і Церква продалися Орді!

— Ні, — старий Чорнововк зітхнув. — Мені теж хотілося б у це вірити. Було б легше побачити великий заколот, елегантно продуману інтригу... Але ні. Кривденко чистий та сповнений рішучої ненависті до нас, як і старий піп. Сусіди просто скористаються цим.

— Невже ти справді вважаєш, що минулося без зовнішнього втручання?

— Щезнику... Я прожив досить років, аби зрозуміти: так, інколи трапляються прикрі збіги. Збіги ненависті й глупства, жадоби й безпринципності, слабкості й байдужості. Збіги, які руйнують життя і держави, руйнують гірше за будь-які заколоти, — відповів Іван. — На церемонію вирушиш разом із нами. Коли почнеться будь-що підозріле, негайно тікай по той бік. Маєш залишитися живим! Це наказ.

Северин накручував кола старим містом, розлючений, що Орден прогавив заколот під самим носом, що Семеро свідомо йдуть чортові в зуби, що бевзі з Варти і церкви зловтішаються, що знову густішає привид війни, що Іскра й Малюк не відповідають на листи... Все котилося до дідька, і він ніяк не міг тому зарадити! Славетний сіроманець, чарівник і воїн — безсилий та безпорадний. Усе, на що він здатен, це вбивати людей у їхніх ліжках.

Неподалік Золотих Воріт його гукнув Корній Колодій, що стирчав за порожнім столом у товаристві трьох кухлів пива.

— Не люблю чекати, коли принесуть чергову гальбу, — пояснив осавула та запросив сісти навпроти. — Бери одну. Що, нетямиться тобі?

— Я не збагну, як можна так спокійно...

— Ти випий, випий, — Корній підсунув до нього кухля.

Северин підкорився, але пиво не смакувало.

— Ти без череса? Ха! І я без череса. Що це, якщо не поразка? — Колодій глянув на свій ремінь. — Колись нас боялися... Поважали. Тепер ненавидять та зневажають.

Чорнововк випив іще.

— Знаєш, коли стався злам? Інші осавули вважають, шо то був Рокош. А я вважаю, то була битва під Стокгольмом, — провадив Корній. — Орден — це ніж, яким ріжуть горлянки. Але якщо бити ним в обладунок, то лезо зламається. Перемога, яку приписують Бориславу, постала на крові сіроманців! Ми втратили на тому полі стільки людей, що лише диво допомогло б нам відродитися.

— Дива не сталося.

— На те воно й диво.

Осавула одним довгим ковтком допив келих і взявся за наступний. Сталевий перстень дзенькнув об скло.

— Якщо раптом Орден переживе наступний місяць, мій курінь буде розформовано, — Колодій устиг набратися, тому говорив відверто. — Лицарів замало, люди не довіряють нам, багато хто спокушається сторонніми заробітками. У курені більше немає сенсу, тому він відійде у минуле.

— Що буде з вартовими? — Северин одразу згадав Гната.

— На ковбасу пустять, — відповів Корній похмуро. — Трясця, що за питання? Розіпхають між розвідниками, скарбничими й військовими.

— А як бути із новачками?

— Ти про джур? Немає у нас джур. Двохвостих, до речі, теж не стане — особиста ініціатива Забіли.

— Овва...

Мабуть, вона знала ще тоді, коли говорила з ним про можливе повернення до куреню. Знала, що куреня більше не буде.

— Рада Сімох стане Радою П'ятьох... Якщо виживе, авжеж,