Софія Чайка - Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка

— Шукаєш виправдання для матері? Це щось новеньке.

— Мене цікавить твоя думка.

Батько якийсь час мовчав, обмірковуючи відповідь, а потім заговорив. Неохоче і підозріло спокійно.

— Уваги, кажеш? Коли ти, як проклятий, працюєш, аби не голодувати, на увагу просто не залишається часу. До того ж саме вона наполягала на переїзді та чудово знала, що нам доведеться постати перед труднощами.

Тамара не збиралася виправдовувати матір, але хотіла бути справедливою.

— Людині властиво помилятися.

— Тома, у мене таке відчуття, що ти чогось домагаєшся. Не надто здалеку почала?

— Татку, я дуже тебе люблю. Ти ж це знаєш про це, вірно?

— Сподіваюсь, що так. І я тебе люблю. Тепер, коли ми живемо вдвох, нам треба триматися разом.

— Є ще Остап.

— В Остапа — нові інтереси.

Батько не зумів приховати образу та щось схоже на невпевненість.

Тамара хотіла сказати, що це природно для неодруженого чоловіка — цікавитися жінками, що братові настав час одружуватися і заводити власних дітей, але тільки з тією єдиною, яка йому найдорожча. Тома боялася, що батько не готовий про це балакати, і тому підійшла до важливого питання з іншого боку.

— Але це не означає, що він нас не любить. А якщо я зберуся заміж, ти теж вирішиш, що я тебе не люблю?

— Про це говорити ще зарано. Чи ти… Тільки не кажи, що ти…

— Нічого такого, татусю. Заспокойся, все лише гіпотетично, але рано чи пізно це станеться. Сподіваюся.

— З такими серйозними речами, як шлюб, поспішати не варто.

— Я не поспішаю. Мені хотілося побалакати про інше.

— Кажи.

— А якщо… Може ж таке трапитися? Я зустріну хорошого хлопця, ми закохаємось один в одного, зберемося одружитися та раптом... Бац!

 — Ти мене лякаєш.

 — Мені й самій страшно. Що, якщо його тато дійде висновку, що я не пасую його синові?

— Ти? Бути такого не може! Ти — гарна дівчинка, і дуже розумна.

— Але моє походження…

— Заради бога, що з ним не так?

— Народилася я не тут, тож, як не крути, емігрантка. Достаток у нас, вибач, середній. Адже може татко нареченого подумати, що я — мисливиця за грошима?

— Це — вільна країна, якщо ти не забула.

— Я не забула.

— До того ж щойно він з тобою познайомиться…

— А якщо він не захоче зі мною знайомитись?

Батько завмер з відкритим ротом. Здавалося, його вразила несподівана думка.

— Ти підслуховувала?

— Я випадково, а це не одне й те саме.

Тамара зрозуміла, що настав час відступити, а заразом дати батькові час все добре обміркувати. Вона поцілувала його в щоку та діловито повідомила:

— Мені час робити уроки. На кухонному столі є свіжий пиріг. І не забудь випити пігулки.

Тома обернулася біля самого порога. Батько задумливо дивився їй услід.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно