Селена Рейні - Мед для Ворона, Селена Рейні

Софія Медчук ніколи не вірила у шлюб і вважає, що стосунки – це покарання людству за гріхи. Але вона так мріє про дитинку… І ось, дівчина іде на співбесіду. От тільки Денис Ворон пропонує їй не звичайну співпрацю. Чоловік теж хоче дитину. Для них обох. Він стане татом, а вона мамою. І все це без безглуздості сімейного життя. Здавалося б, це те, чого бажала дівчина. Однак чи наважиться Софія прийняти таку сміливу пропозицію? Обкладинку створила Дар’я Новицька

ПРОЛОГ

До цього злощасного дня, кожна з чотирьох дівчат, які сиділи у цій аудиторії, вважала, що найпринизливіше у житті – це отримати неприємне прізвисько.

Але після того, як їх в цю класну кімнату обманом заманив і закрив найпривабливіший хлопець університету, – вони змінили думку.

І це ж треба було додуматися злому генію закрити їх в аудиторії, де не ловить мобільний зв’язок, а світло вмикається з коридору?

– Те, що ми досі тут, просто якесь безглуздя! – закричала на все приміщення Дана. – Всі відійдіть до стіни! Я зараз стільцем виб’ю те кляте скло!

І на підтвердження своїх слів, дівчина вхопилася за спинку стільця та потягнула його до вікна, – не настільки ж вона впевнена у собі, щоб вирішити, ніби зможе кинути важкий стілець на відстань п’яти метрів.

Про те, щоб викинути з шостого поверху щось інше не розбиваючи скла, Дана, до слова, теж подумала. От тільки у вузьку віконну стулку не пролазила ні парта, ні трибуна. А більше в аудиторії нічого і не було.

– Ти не будеш вибивати вікна, – суворо заявила їй Софія і для надійності всілася на стілець, який тягла Дана. – Завтра, окрім того, що ми провели цілу ніч в аудиторії, нам влетить ще й за розбите скло.

– Нехай! – гарячкувала Дана. – Може і тому, хто нас тут закрив, теж влетить.

І Дана почала виривати стілець з-під сідниць подруги, бо вже твердо вирішила, що саме ним розіб’є скло.

– Софія має рацію, – втрутилася у перепалку Ліна. – На дворі така хурделиця, що все одно ніхто не почує, як падає стілець. А от заморозиш ти нас добряче.

– Ну і добре! Хочу подивитися на реакцію того мерзотника, коли він вранці знайде наші обледенілі, мертві тіла! – закричала Дана.

– Що за нісенітниця? Ми б не замерзли до смерті, – промовила Софія.

– То я можу вибити скло? – з надією запитала Дана.

– Ні! – в один голос відповіли Софія та Ліна.

– Уляна! – звернулася Дана до четвертої полонянки, – а ти чому мовчиш?

– Здається, вона спить, – тихо проказала Ліна.

І справді, Уляна, поклавши руки під щоку, лежала з заплющеними очима в іншому кутку аудиторії на стільцях.

– Уляна! – знову крикнула Дана.

– Та не буди її, – попросила Софія.

Зі всієї четвірки лише Уляна плакала, коли зрозуміла, що їх закрили. І лише Уляна не збиралася іти на ту дурнувату студентську вечірку.

– Ні, – запротестувала Дана. – Нехай прокидається! У мене визрів план помсти!

– Помсти? – сонно перепитала Уляна. – Ми вже йдемо мститися?

– Ще ні. Але ми обов’язково помстимося! – з азартом вигукнула Дана.

– І як це? – без ініціативи запитала Ліна.

– Завдяки тобі! – вона тикнула пальцем у груди подруги.

– Мені? – Ліна нахмурилася.

– Ти напишеш найкращу у світі книжку. Уляна її відредагує. Софія зробить круті ілюстрації до роману. А я…

– А ти? – сумно запитала Ліна.

Дана задумалася. Четвірка вчилася на видавничій справі. Але за два з половиною роки студентства було зрозуміло, що не всі пов’яжуть майбутнє з цією професією. Ліна гарно писала і могла стати перспективним автором. Уляна не уявляла своє життя без книги. Їй вдавалося з перших сторінок зрозуміти, буде історія вдалою чи не варто витрачати на неї час. Софія, хоча і пішла вчитися на видавництво, мріяла бути ілюстратором. А у Дани, здається, не було хисту ні до чого, окрім, як…

– Я розрекламую нашу книгу! Зроблю так, щоб видавництва билися за неї. Ми станемо відомими й багатими, ще до закінчення університету!

Уляна підійшла до подруг і тихо проказала:

– Ну, це хороша ідея. Принаймні краща, ніж та, яку ти пропонувала на початку вечора.

Дана почервоніла, згадавши, що хотіла зробити з хлопцем, який закрив їх в аудиторії.

– Я згідна відредагувати книгу, яку напише Ліна, – сказала Уляна Пиріг.

– Я зроблю для неї ілюстрації, – додала Софія Медчук.

– Я розрекламую книгу, – твердо заявила Дана Кармелюк.

Тепер всі дивилися на Ліну Малиновську.

– Ну, якщо всі згодні, то я напишу книгу.

– Чудово! Отже, у нас є два роки, щоб створити шедевр! – весело проказала Дана.

– Ми закінчимо університет через два з половиною…, – поправила подругу Уляна.

– Два! А пів року ми насолоджуватимемося нашим успіхом.

– Гадаєш, у нас вийде? – скептично запитала Ліна.

– Авжеж, вийде! Адже разом ми Солодка четвірка!

– Моє прізвище Пиріг. А пироги бувають різні… Може я пиріг із цибулею і яйцями? – пробубнила Уляна.

– Ну ти тільки подивися на себе! – Дана обійняла подругу. – Ну який з тебе пиріг із цибулею? Ти однозначно пиріг з варенням чи ягодами. І точно найсолодша з нас, – усміхнулася.

А тоді, у пустому корпусі університету, у ніч, яку інші студенти проводили на танцях, дівчата вирішували, про що буде їхня перша книга.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍