Ю. Несбе - Поліція

дзвінок про те, що в річці біля лісопильні плаває автомобіль, і оскільки було неясно, з якого боку адміністративної межі він знаходиться, Нільсен виїхав на місце злочину. Ще вона сказала, що драмменська поліція і КРИПОС вилаяли їх за те, що Нільсен проїхав по м’якому ґрунту, на якому могли залишатися чіткі відбитки шин. "Так що можна, напевно, сказати, що він опосередковано вплинув на хід слідства".

Була вже майже десята, і сонце давно опустилося за покритий зеленню схил на заході, коли Столе Еуне поставив машину в гараж і попрямував до будинку по гравієвій доріжці. Він звернув увагу на те, що ні у вітальні, ні на кухні не горить світло. Нічого дивного, траплялося, вона рано лягала спати.

Він відчув, як тяжкість тіла давить на колінні суглоби. Господи, як же він утомився! Столе відімкнув двері. Позаду залишився довгий день, і він усе-таки сподівався, що вона ще не вляглася і вони зможуть трохи поговорити. Він зробив те, що порадив Харрі: подзвонив колезі, який прийняв його у своєму домашньому офісі. Він розповів про напад із ножем, про те, як був упевнений, що помре. Він зробив усе, і тепер залишалося тільки виспатися. Заснути.

Столе замкнув за собою двері. На вішалці висіла куртка Аврори. Знову обновка. Боже, як вона виросла! Він скинув черевики, випростався і прислухався до тиші в будинку. Столе не міг присягнутися, але йому здалося, що у будинку тихіше, ніж зазвичай. Бракувало жодного звуку, це він зауважив.

Він піднявся сходами на другий поверх. Кожен наступний крок був повільніший за попередній, він рухався, як скутер вгору по схилу. Йому потрібно зайнятися спортом і скинути кілограмів десять, десь так. Добре для сну, добре для підняття настрою, добре для довгих робочих днів, для прогнозованої тривалості життя, для сексуального життя, для самопочуття, — коротше кажучи, для всього добре. І, хай йому біс, він цим займеться.

Столе поплентався повз двері до спальні Аврори.

Він зупинився, потім повернувся і відчинив двері.

Столе просто хотів подивитися на те, як вона спить, як робив це раніше. Скоро йому стане незручно робити це, він уже помітив, що вона стала звертати увагу на подібні речі —  на особистий простір. Не те щоб вона не могла оголитися в його присутності, але у такому вигляді вона вже не моталася цілком спокійно по будинку. І коли Столе помітив, що це перестало бути природним для неї, для нього це теж стало неприродним.

Але йому хотілося улучити момент і подивитися, як спокійно і мирно спить його дочка, захищена від усього того, з чим йому довелося сьогодні зіткнутися.

Проте він не став цього робити. Він побачить її завтра за сніданком.

Столе зітхнув, зачинив двері й пішов до ванної кімнати, почистив зуби, вмився, роздягся й увійшов до спальні з речами в руках. Він повісив одяг на стілець і вже хотів лягти в ліжко, як раптом зупинився, знову здивувавшись. Тиша. Чого ж бракувало? Бурчання холодильника? Шипіння зазвичай відкритого віконця вентиляції?

Він зрозумів, що більше не в змозі про це думати, і ковзнув під ковдру. Столе побачив волосся Інгрід, що розсипалося на ковдрі. Він хотів простягнути руку і погладити її по голові, по спині, просто упевнитися, що вона є. Але вона спала дуже чуйно і ненавиділа, коли її будили. Він хотів заплющити очі, але передумав.

— Інгрід?

Немає відповіді.

— Інгрід?

Тиша.

З цим можна почекати. Він знову заплющив очі.

— Що?

Він відчув, як вона обернулася до нього обличчям.

— Нічого, — пробурмотів він. — Просто… Ця справа…

— Скажи, що ти не хочеш.

— Хтось повинен це зробити, — прозвучала знічено.

— Кращого за тебе їм нікого не знайти.

Столе розплющив очі, подивився на неї, погладив по теплій круглій щоці. Іноді — ні, більше, ніж іноді, — на світі не було людини, кращої за неї.

Столе Буне заплющив очі. І він прийшов. Сон. Свідомість відключилася. І почалися справжні жахіття.

Розділ 36

Мокрі дахи вілл виблискували в променях уранішнього сонця після короткого проливного дощу.

Мікаель Бельман натиснув на кнопку дзвінка й огледівся по сторонах.

Доглянутий садок. Для створення таких садків є час тільки у пенсіонерів.

Двері відчинилися.

— Мікаелю! Радий тебе бачити!

Він постарів. Гострий погляд тих самих блакитних очей, тільки постарілих.

— Заходь.

Мікаель витер мокрі черевики об килимок і увійшов до будинку. У нім стояв якийсь запах, знайомий Мікаелю з дитинства, але зараз він не міг виділити його й визначити.

Вони влаштувалися у вітальні.

— Ти сам, — сказав Мікаель.

— Моя старенька у старшого. Їм знадобилася допомога бабусі, а її й просити не треба, — він широко посміхнувся. — Насправді я збирався зв’язатися з тобою. Міська рада ще не прийняла остаточного рішення, але ми обоє знаємо, чого вони хочуть. І тому було б добре, якби ми якомога раніше сіли й поговорили про те, як нам бути. Розподілити обов’язки й усе інше.

— Так, — сказав Мікаель. — Може, каву зробиш?

— Прошу? — кошлаті брови піднялися високо на лобі літнього чоловіка.

— Якщо ми збираємося поговорити, то чашка кави не завадить.

Чоловік уважно вивчив обличчя Мікаеля.

— Так-так, звичайно. Пішли, ми можемо посидіти в кухні.

Мікаель пройшов за ним. Він ішов повз низку розставлених по столах і полицях сімейних фотографій, які нагадали йому барикади на пляжах у день "X", непотрібні військові загородження від вторгнення ззовні.

Кухня була осучаснена наполовину і без ентузіазму, неначе являла собою компроміс між твердою думкою невістки про мінімальні вимоги до устаткування кухні й первинним бажанням хазяїв будинку замінити холодильник, що вийшов з ладу.

Поки літній чоловік діставав з верхньої шафки з дверцями матового скла пакет меленої кави, знімав гумку і відміряв каву жовтою мірною ложкою, Мікаель Бельман всівся, дістав МРЗ-плеєр і натиснув на кнопку "Програти". Голос Трульса з нотками металу звучав слабо: "І хоча у нас є підстави підозрювати, що ця жінка — повія, ваш син цілком міг позичити кому-небудь свою машину, фотографії водія у нас немає".

Голос колишнього начальника поліції лунав неначе здалека, але ніяких сторонніх шумів на запису не було, тому слова було легко розібрати: "У такому разі у вас і справи немає. Ні, можете забути про це".

Мікаель побачив, як кава сиплеться з мірної ложки. Літній чоловік здригнувся, випростався й застиг, немов йому в поперек тільки що ткнули ствол пістолета.

Голос Трульса: "Дякую, ми зробимо так, як ви радите".

"Берентзен з Оргкрима, правильно?"

"Так точно".

"Спасибі, Берентзене. Ви добре попрацювали".