Метьюз Джейсон - Червоний горобець

— Тільки не це. Так втішає слухати, як ви говорите про мою безпеку, коли по всьому Вашингтону проходять повномасштабні пошуки високопоставленого російського агента.

Буше випустила дим у повітря.

— Справді? І що ви чули? Ми не маємо підстав вважати, що їм відомий ваш статус, — сказав Голов. — Ми переконані, що ні ФБР, ані ЦРУ не мають і гадки щодо наших відносин. Лише п’ятьом людям на цій планеті відомо, хто ви така, до цього списку входимо й ми з вами. Так а що там із пошуками російського агента? Подробиці, Стефані, прошу.

Це було важливо. У Голова засвербіла маківка, поганий знак.

— Я рада, що ви такі впевнені. У такому разі, як ви поясните закритий брифінг, на якому я була і слухала одного з тих ідіотів із ЦРУ? Звучало це так, ніби у них є зачіпки. Вони шукають людину з оперізувальним лишаєм — ну знаєте, Анатолію, це такий червоний висип на шкірі? Бачте, яку маю тепер болячку в сраці?

Вона закинула голову й прикінчила свій напій, кубики льоду цокнулись об зуби. Замовила ще.

— Стефані, у вас же нема оперізувального лишаю, ні? — спитав Голов.

Треба негайно передати цю інформацію, сьогодні ж.

Вона роздратовано зиркнула на нього.

— Річ не в цьому. Вам так само, як і мені, прекрасно відомо, що я не можу ставити під загрозу свою посаду. Я працювала аж надто довго і багато, аби досягти того, що маю зараз.

Голову стало чудно, що її колосальне его інтерпретує цю смертельно небезпечну гру як потенційну загрозу своїй кар’єрі. Чи усвідомлює вона всі пов’язані ризики? Наслідки?

— От саме тому я й наполягаю, аби ми проводили наші зустрічі в готельних номерах.

— Я подумаю про це, — сказала Буше.

Вона кинула на офіціанта оцінюючий погляд, поки він ставив її напій, і провела його поглядом.

— Хочу додати ще дещо, — сказала вона рівним тоном, таким, який використовувала під час промов у конгресі. — Якщо ви зробите помилку і в мої двері постукаються федерали, до в’язниці я не піду. Не піду. Тому я хочу отримати від вас щось… дієве. Щось, що я зможу прийняти.

Голов відкинувся у кріслі й зачудувався. «Згадка про полювання на крота стривожила її, тож тепер вона, сенаторка США, просить пігулку для самогубства». Де вона про таке почула? Він нахилився до неї, взяв руки Буше своїми пальцями і м’яко заговорив:

— Стефані, це найнеймовірніша річ, яку я міг почути від вас. Ви ж це не серйозно. Ви зараз говорите про якісь давні дні, якісь міфи часів Холодної війни. Так уже ніхто не робить.

— А мені здається, ви брешете мені, Анатолію, — сказала вона, мляво усміхаючись і висмикуючи руки з його долонь. — Я або отримаю те, про що прошу, або ж припиню наше «партнерство», як ви це називаєте. Коли зустрінемося наступного місяця — ви ж прийдете вчасно наступного місяця? — я очікую побачити маленьку, гарненьку коробочку; хай вона буде зі слонової кістки або перламутру.

— Мені й досі не віриться в це, — сказав Голов. — Я проконсультуюся з Москвою, але сумніваюсь, що вони дадуть дозвіл.

За своїм звичаєм, сенаторка Буше дочекалася закінчення зустрічі, перш ніж поритися в сумці й підштовхнути через стіл до Голова чорний диск. Кладучи його в кишеню, він помітив логотип «Петфайндера», нанесений на його боці. «Сенаторка вже точно вміє розіграти драму», — подумав Голов, дивлячись, як вона йде непевною ходою. Оперізувальний лишай.

***

Анатолій Голов сидів у кріслі-гойдалці в новоанглійському стилі в номері готелю «Табард інн». Ця маленька кімнатка мала крикливі пурпурові стіни, обрамлені плакати з тваринами Французького цирку, підлога була встелена барвистим перським килимом, а доповнювало все це здоровенне ліжко з балдахіном у кутку.

Після останньої зустрічі з ЛЕБЕДЕМ послаблення нагляду за офіцерами резидентури не спостерігалося. Замість наражатися на ще один МВС, Голов отримав наказ Центру спробувати операцію «багажник» для того, щоб прошмигнути непоміченим. Зранку в день зустрічі Голов ліг у багажник машини економічного радника, через маску дихаючи чистим киснем із маленького балона. У цій машині до «Френдшіп хайтс», що на Вісконсин-авеню, поїхали три дружини працівників посольства, які не мали абсолютно жодного стосунку до спостереження. Слідуючи інструкціям, ці товстухи-дружини припаркували автомобіль у підземному гаражі, замкнули дверцята й пішли на шопінг.

Ще одна російська дружина залишилась у гаражі й п’ятнадцять хвилин спостерігала за машиною. Хвоста нема; все чисто. Несучи пакунки, жінка невимушено підійшла до машини, легенько постукала двічі, відімкнула багажник і випустила зіщуленого й роздратованого Голова.

Він проклинав справу ЛЕБЕДЯ. Проклинав Москву, проклинав Службу, та все ж його не помітили, не засікли, хвоста не було. План «багажник» спрацював. Він вийшов із гаража і попрямував на південь, до Дистрикту, пішки, сідаючи на перші-ліпші автобуси й раз по раз спиняючи таксі. Уникав метро з його всюдисущими камерами. Дістався до «Дюпонт-сьоркл» і вбив дві години у книгарнях і невеличкому бістро. Із заходом сонця, коли почалася година пік, він обійшов «Сьоркл», звернув на південь, по Дев’ятнадцятій вийшов на Н-стрит і проминув чотири квартали до «Табард інн». Жодних ознак стеження. Для маскування, аби злитися з натовпом, він убрався в повсякденний одяг: непримітна замшева куртка поверх коричневого светра, вельветові штани й замшеві прогулянкові туфлі. Хвала Богу за хороше взуття. Заходячи до готелю, він надів окуляри в масивній оправі з простими лінзами.

Голов сів у номері й прикінчив тарілку устриць по-егейськи, просмажених в олії з орегано, козячим сиром і поданих із пляшкою охолодженого тосканського вернача. Він відчув полегшення, коли йому без жодних проблем вдалося винайняти номер, використовуючи підроблені американські водійські права і дорожні чеки. Вже минуло багато років, відколи Голов винаймав кімнату в готелі на вигадане ім’я — це була забавка для молодиків, — тож він заново пережив це напруження, це відчуття сухості в роті, змішане з холодним задоволенням. Попри його іноземний акцент і той факт, що він не замовляв бронь і не мав багажу, неуважного клерка за стійкою все вдовольнило. Це ж бо статечний джентльмен. Йому показали маленьку, але елегантну кімнату на другому поверсі, де вони будуть подалі від очей юрби. Приватність понад усе, а особливо сьогодні, коли він має передати їй таку річ.

Він закінчив вечерю, зайшов до ванної й плеснув в обличчя водою, поглянув у дзеркало і ще раз прокляв Службу. Замкнувши двері, Голов спустився у невеличкий хол і сів на потертий зелений байковий диванчик перед головним входом. Він чекав, втрачав спокій, на колінах у нього лежав нечитаний журнал.

Сенаторка Буше зайшла всередину так, ніби володіла цим місцем. Не помітила Голова, що сидів на диванчику — окуляри закривали собою його аристократичні риси, — і пройшла менш ніж за два фути від нього. Буше вийшла із зали, щоб він міг побачити, але самого його не помітила. Голов нишком спіймав її в коридорі й повів вузенькими сходами на другий поверх. Їх ніхто не бачив. Голов відімкнув двері й впустив Буше всередину. Сенаторка огледілась по кімнаті і пхикнула.

— Анатолію, тут так затишно, я завжди підозрювала, що ви романтик.

Ігноруючи її коментар, Голов подав ЛЕБЕДЮ келих вина, який вона прийняла замість скотчу.

— Зустрічі в приміщенні безпечніші, Стефані, — сказав Голов, — але наступного разу мусимо