Метьюз Джейсон - Червоний горобець

ні Голов, ані його команда контрспостереження «Зета» не засікли бодай віддаленого натяку на спостереження, стали, на подив, найгіршими. Вечори незнан­ня, крайньої непевності. Невже це в американців якась нова техніка, нова технологія? Дідько його знає, що у них за стратегія. Одначе йому слід лишатися в тіні.

Треба зробити все, щоб захистити ЛЕБЕДЯ, от тільки що в питаннях безпеки вона була справжнім кошмаром. Продов­жувала відкидати всі резонні пропозиції для підвищення рівня її безпеки — електронні комунікації, обмін повідомленнями, таємні зустрічі в готелях, планування альтернатив пропущеним зустрічам — вона нічого цього не хотіла.

— Якщо я можу притягнути свою дупу на зустріч, — сказала вона Голову, — то й ви можете притягнути свою, хай йому грець.

Нестерпна баба. Голов хотів передати ЛЕБЕДЯ офіцеру з нижчого відділу роботи з агентами, однак Москва заборонила робити це, особливо після розкриття агента у Нью-Лондоні.

Отже, Голов зіткнувся з однією з класичних головоломок шпигунської справи — мав зустрітися з важливим контактом у визначений вечір, у визначеному місці, незважаючи на умови на вулиці. Скасування було недопустиме, неможливе. Сьогодні мала відбутися чергова запланована зустріч із ЛЕБЕДЕМ. Він мусить прийти.

Того дня він провів огляд свого маршруту разом із командою «Зета». Голов сказав їм, що хоче спробувати завести наглядачів у dymohod — димар, — аби розкрити їх і, що куди важливіше, спробувати відірватися, втекти від їхньої опіки. Домовились передати на шифрованих радіочастотах код, який означатиме, що димар спрацював. Ще раз оглянули маршрут.

Голов знав, що це безумство. На такий ризик він ішов виключно через контакт такої важливості, як ЛЕБІДЬ, та й Центр не відступав. Голов мусив спробувати.

Він вирушив у другій половині дня, в середній машині у ряду з восьми авто з його офіцерами, які одночасно виїхали крізь ворота посольства на Вісконсин-авеню, і всі поїхали у різних напрямках. Агенти ФБР із посту спостереження передали «розсип розсип» — груповий від’їзд, аби перевантажити команду спостереження і звільнити кілька машин від нагляду. Передачу про виїзд почула також команда ЦРУ «Оріон». Позаяк їх цікавив лише резидент, вони продовжували терпляче слухати, доки спостерігачі не засікли Голова, котрий їхав у власній машині — блискучому чорному БМВ седані 5 серії. Голов попрямував по Вісконсин-авеню, його команда «Зета» поїхала на захід Вісконсину. Голов перетнув Вестерн-авеню, кордон між Дистриктом та Мерілендом, і звернув на південь, на розкиданий сіткою Амерікен Юніверсіті Парк, проїхав кількома бічними вулицями у зворотному напрямку, зупинився біля тротуару й став чекати. За п’ятнадцять хвилин «Зета» подала сигнал: «Ознак спостереження не виявлено». Проте вони не помітили двох машин «Оріона», що стояли на межах АЮ Парку.

Внутрішніми вулицями Голов рушив на захід, а його команда рухалася паралельно з його маршрутом. Вони не вчули навіть духу знайомої круговерті активного спостереження ФБР, бо його й не було. Команда «Зета» простежила за Головим, як він спустився схилом до Кенел-роуд, перетнув Чейн-бридж і в’їхав на Вірджинію. Це помітили в одній з машин «Оріона», яка стояла на перетині Аризона- та Кенел-роуд — єдиному маршруті до єдиного переїзду через річку Потомак до Вірджинії, між Джорджтауном та Белтвеєм. В «Оріонів» виникла спокуса заполонити Вірджинію, та лідер команди, шістдесятип’ятирічний колишній інструктор зі спостереження на прізвище Крамер наказав зачекати. Натомість він відправив три машини їхати паралельно за напрямком руху Голова з мерілендського боку Потомаку. Вони попрямували уздовж річки на північ, вгадавши його маршрут. До гри залучили «Люк» — фірмову тактику «Оріонів».

Одна з «Оріонів» — у вільний від стеження за офіцерами СВР час любляча бабуся — зупинилася на парковці «Лок 10», в Чизпіксько-огайському національному парку. Інша бабуся проїхала чотири милі до «Олд енджелерз інну» на бульварі Макартура, зайняла столик у саду, замовила херес і заходилася вгадувати, у котрої з парочок за сусідніми столиками роман.

Крамер відправив ще одну жіночку з «Оріонів» — цього разу вже двоюрідну бабусю — ще за чотири милі до села Потомак, де в «Гантерз інн» вона замовила салат. Очікуючи, ці три жінки вели облік номерних знаків і нарахували щось із дюжину людей, які тинялися без діла. Список вірогідних варіантів зростав. Хто з них чекає на чорний БМВ? Решта, дві машини «Оріон» — того дня їх було мало, — розділилася. Одна слідкувала за верхніми відрізками Рівер-роуду на південний захід від Потомаку, інша припаркувалася біля в’їзду в Чизпіксько-огайський національний парк, де американські зрадники, такі як Вокер, Еймс, Поллард та Петон, впродовж років витягували напхані російськими грошима сміттєві пакети з гнилих пеньків. «Оріони» засіли й стали чекати, повимикавши передавачі, перевіряючи, скануючи очима, запрограмованими впізнати профіль, відблиск, форму чорного БМВ. Якщо Голов поїхав далі у Вірджинію, вони програли; якщо повернувся до Меріленду, але полишив Потомак, вони програли. Їх влаштовувало трохи почекати. Саме так і працював «Люк». Ще будуть інші дні й ночі. Все, що від них вимагається, — один раз не помилитися.

***

Як виявилось, вони програли. Голов повернувся до Меріленду по І-495, що було частиною швидкісного маневру, який допоміг його команді «Зета» підготувати останній відрізок шляху — dymohod, димар — довгий, звивистий Біч-драйв, що перетинав заплутаний парк «Рок Крік» з лісу і назад у ліс, а також русло струмка на південь аж до Джорджтауна. Почувши виразний виск гальм, який означав «усе чисто», Голов з’їхав із Біч в кінці «Рок Кріку» і припаркувався на Двадцять другій вулиці у Вест-Енді, а команда «Зета» попрямувала далі на південь. Якщо ФБР вдалося поставити на його машину маячок, що було малоймовірно, бо її ніколи не лишали без нагляду і щотижня оглядали, федерали знайдуть її за квартал від «Рітц-Карлтон» чи «Фейрмонту» і десь за п’ятдесят ресторанів уздовж перегону «Кей-стрит». Будь ласка, хай собі перевірять хоч усі. Він замкнув машину і пройшов шість кварталів до знайомого входу в «Табард інн». Уже стемніло і всередині ресторану ввімкнули освітлення.

Це ще божевільніша думка — використовувати одне й те саме місце для двох зустрічей поспіль. Принаймні від останнього рандеву минуло багато часу. Голов зайшов до готелю, проминув стійку реєстрації, коридор, виступив у маленький внутрішній сад. Цього разу ЛЕБІДЬ приїхала раніше за Голова. Вона сиділа за столом попід самою стіною саду, курила. Голов підготувався до неприємностей. ЛЕБІДЬ саме махнула офіціанту поновити напій. На столі перед нею стояла порожня висока склянка. Вдягнена вона була в синій костюм і червону блузу. Намисто з синім каменем пасувало до костюма, а яскраво-червоні нігті пасували до блузи. Її біляве волосся було зібране назад, відкриваючи обличчя, яке у розсіяному світлі від лампочок на деревах здавалося старшим і блідим.

— Стефані, як ваші справи? — сказав Голов, вітаючись.

Він протягнув руку, але вона не взяла її. Він усміхнувся їй і сів. Надійшов офіціант із подвійним скотчем для сенаторки Буше. Голов, змучений і пом’ятий після майже п’яти годин у машині, замовив «Кампарі» й содову.

— Анатолію, — сказала Буше з напускною теплотою, — я чекаю в цьому дурнуватому садочку вже майже годину.

Вона кілька разів чиркнула маленькою золотою запальничкою, перш ніж спромоглася запалити сигарету.

— Я перепрошую за це, Стефані, — сказав Голов, — але мене затримав обов’язок не привести за собою на зустріч все Федеральне бюро розслідувань.

— Дуже професійно з вашого боку.

— Ми могли б організувати все