Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська - Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

Розділ 89.

Прокинулася я на наступний ранок і то, через те, що відчула, як сестра встала з ліжка.  Бліда, змучена, з порожнім поглядом вона взяла склянку води й пішла до вікна. На скільки я зрозуміла, говорити вона не хотіла, та і я не наполягала.  Як би дивно це не звучало, але зараз були й важливіші справи.  

  

Ще вчора, до того, як приїхав Тео і привіз Саванну, я дзвонила сімейному юристу і попросила підготувати документи на будинок. Щоб не було, а я вірила в те, що з моєю сестрою буде все в порядку і Тео вдасться її викупити й звільнити. А мені потрібні були гроші, щоб повернути йому суму викупу, і я не знайшла виходу краще, ніж як переписати на нього будинок.  

  

Я зіскочила з ліжка і підійшла до телефону.  Набрала юриста, який повинен був скоро підвезти потрібні папери.  

  

Говорити Тео про своє рішення я не збиралася.  Було цілком можливо, що він став би мене відмовляти, а "переконувати" він умів і тиснути на людей теж.  Я здогадувалася, що цілком можливо він міг вимагати на заміну мене і в такому випадку я не змогла б йому відмовити. Не після того, як він врятував сестру.  

  

Я вирішила діяти швидко, радикально і самостійно.  

  

Вже через пів години тремтячою рукою я поставила останній підпис на документах й поклала його на видиме місце, після чого відразу пішла збирати речі.  Я вирішила, що буде правильним відписати Тео будинок.  Як виявилося, сума з його продажу повністю покриє всі витрати за викуп Савани.  

  

Подивилася на сестру, яка за останній час навіть не поміняла пози, а так і залишилася сидіти в кріслі, дивлячись в одну точку. Нам потрібно було виїхати, покинути це місто, забути все, що з нами тут сталося і почати нове життя. Якби не я ... з Сав би нічого цього не сталося.  Якби не я, то Томас би не почав підбиратися до мене через сестру, не втягнув би її в усе це.  

  

Опустившись на ліжко і затиснувши руками голову, я спробувала привести думки в порядок.  Я так скоро могла і звихнутися, чесне слово, я так більше жити вже не могла.  Мені потрібно було виїхати, втекти, сховатися, зникнути з радарів. Потрібно було просто дати собі шанс почати нове життя.  

  

Поруч з Томасом стало небезпечно, поруч з Тео - неможливо.  Жоден з цих двох чоловіків не зміг би мені дати спокійного життя, ні з одним з них я не могла бути спокійна.  

  

Томас попросив повірити, і я повірила.  Дала йому повну свободу дій і виконувала те, про що він мене попросив, і що я отримала в результаті? Мою сестру викрали через його проблем, а вирішувати все довелося Тео.  

  

А після всього цього мене облила така хвиля злості, що я, схопивши статуетку, яка стояла на тумбочці, жбурнула її в стіну. Як же вони мене всі дістали! Ніде не було спокійного життя!  Ні з ким!  В який раз переконувалася, що кожен сам був господарем свого життя.  Гроші, вияснення відносин, влада - мене вже нудило від всього цього.  Кожен хотів, щоб я грала за його правилами, кожен вимагав від мене конкретної поведінки та вчинків.  

  

Різко підірвавшись, я знову почала з жорстокістю кидати речі в валізу.  

  

- Саванна!  Ми йдемо!  - Звернулася я до сестри, яка зараз була більше схожа на ляльку, і не подавала особливих ознак життя.  Вона піднялася, як маріонетка, яку тягнули за мотузочки, і мовчки почала прямувати у бік виходу. 

  

Нічого, мила, я витягну тебе з цього стану, ми виберемося з цього лайна разом, і я буду поруч, я буду твоєю опорою, я тобі допоможу. 

**************** 

Ось так просто взяти й зірватися з місця було непросто.  Кардинально, на сто вісімдесят поміняти своє життя буквально за один день - ще складніше.  Звикнутися з новими реаліями було нестерпно.  

 

Ось уже майже другий місяць ми жили на прекрасних островах Французької Полінезії. Я влаштувалася в місцевий невеликий готель, власники якого відразу навіть не повірили в мій досвід роботи, а як повірили, то, як кажуть - взяли мене "з руками й ногами". Платити багато вони не могли, але нам з Сав багато і не потрібно було.  Маленька зарплата компенсувалася тим, що ми з сестрою жили в окремому готельному номері й могли харчуватися там абсолютно безплатно.  А в раю це було найголовнішим.  Чудовий клімат, привітні й чуйні люди - ми були задоволені.  

  

Сестра досить швидко відійшла від події й намагалася не показувати виду, що щось було не так. Не хотіла розмовляти й не відповідала на питання, коли я намагалася в неї з'ясувати, що сталося насправді. Відповідала коротко і завжди однаково, що вона не пам'ятала той день взагалі. Спробувавши пару разів, я припинила розпитування.  Хтозна, може і справді її свідомість, захищаючись, заблокувала все непотрібне і жахливе.  А переїхавши на нове місце не було сенсу ятрити старі рани.  

  

Однак, в нашому з нею всесвіті минуле все-таки нас спіткало.  

  

В один прекрасний вечір, якраз після закінчення робочого дня, ми з Саваною вирішили піти в один популярний бар розвіятися і розслабитися. Сівши на м'які диванчики, ми замовили по безалкогольному коктейлю і взялися обговорювати якусь дурницю.  Але!  Рівно до того моменту як сестра завмерла з келихом в руках, побіліла і стала дивитися в одну точку. Спочатку я навіть зрозуміти нічого не могла, стала озиратися, злякалася, що вона щось або когось побачила ... і вона побачила, але тільки по телевізору.  

  

По TF1 показували чергову викривальну передачу, і я на початку навіть не могла зрозуміти, що привернуло увагу Сав.  Але сестра дивилася на екран немов заворожена рівно до тих пір, поки не впустила келих. Намагаючись хоч якось допомогти їй, я не відразу зрозуміла, про що була програма, а коли зрозуміла, то сама ледве не забула, як дихати. На екрані миготіли картинки, то плавно, то різко змінюючи одна одну. А на кадрах був він - Тео Бурден.  Не дивлячись на шум, який стояв в барі, мені вдавалося вихоплювати уривки фраз, а рядок, що проносився внизу, ще більше давав ясності в тому, що здавалося мені просто ... диким.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍